— Треба… заради Бога, Гретчен, замовкни на хвильку… треба покликати на допомогу, — сказав він. Еллі тільки плечима стенула. Підійшовши до урвища, стала на краю, підрівнявши носаки черевиків. Довгу мить дивилася вниз, тоді відступила. Легенько задерла підборіддя.
— Чув, Люку? — гукнула вона чистим голосом, який луною відбився від каміння. — Ми спускаємося в місто. Всі перелякані до всирачки. У тебе останній шанс.
Аарон чекав, затамувавши подих, але нічого начебто не ворушилося. Над урвищем стояла тиша.
— Гаразд, — гукнула Еллі. Голос її був радше сумній, аніж сердитий. — Ти зробив свій вибір. Сподіваюся, ти щасливий.
Її обвинувачення луною прокотилося в долині.
Аарон якусь мить вдивлявся в неї, в її холодний погляд, а потім, схопивши Гретчен за руку, вибіг на стежку.
— Іноді мені здається, що ти — єдиний, кому Люк завжди лишався вірним, — сказала Гретчен. — Як він підтримував тебе, коли померла Еллі! Коли ти поїхав, він за це довго вигрібав. На нього тиснули різні люди, щоб він змінив свої свідчення, здав тебе, — вона випила останні краплі з уже порожнього келиха й поглянула на Фока понад вінцями. — Але він не піддався.
Фок зітхнув. Час розповісти їй. «Люк брехав. Ти брехав».
— Послухай, Гретчен, щодо…
— Насправді тобі пощастило, — перебила вона його. І трішки стишила голос. — Для початку, пощастило, що ти був з ним. А зважаючи на те, під яким він опинився вогнем, йому було б значно легше відступитися й змінити свідчення. Без Люка, думаю, клайдівські копи повісили б це на тебе, безперечно.
— Ага. Знаю. Але послухай, Гретчен…
Вона роззирнулася. Кілька облич, які спостерігали за ними, квапливо відвернулися.
— Знаєш, Люк двадцять років тримався свого — тримався тебе, якщо по правді, — сказала вона ще тихше. — Це фактично єдине, що вберігає тебе тут від серйозних проблем. Отож я б на твоєму місці виявила мудрість і співала ту саму пісню й далі — і що голосніше, то краще.
Щойно вони, спустившись із пагорба, завернули за ріг, Аарон не міг повірити очам — але за мить повірив. Люк, цілий і неушкоджений, розвалився на камені, з цигаркою в руці й широкою посмішкою на обличчі.
— Гей, — засміявся він. — Чого це ви так довго…
Аарон кинувся на нього.
— Господи, Гретчен, я так і роблю, — сказав Фок якомога легковажніше. Але він зрозумів її натяк. Не питай і не кажи. — Та й як інакше?
Якусь мить вони дивилися одне на одного. А потім Гретчен, відкинувшись у кріслі, щиро до нього всміхнулася.
— От і добре. Навіщо ворушити старе. Я просто хотіла переконатися, що ти поводитимешся розсудливо. Ліпше перестрахуватися.
Вона підняла келих, помітила, що він порожній, і опустила його. Фок допив пиво й рушив до шинквасу по нові напої.
— Якщо всі були такі впевнені, що я винен, — заговорив він, повернувшись, — дивно, що й Люка не вигнали з міста.
— А знаєш, дехто намагався. На початку, — сказала Гретчен, — і дуже наполегливо. Але ж ти знаєш, яким був Люк: він тримався зухвало. Не похитнувся, не поступився. І зрештою всі це якось прийняли. Довелося.
Вона знову роззирнулася. Тепер за ними спостерігало значно менше облич.
— Знаєш, люди, якщо будуть чесні з собою, визнають, що Еллі наклала на себе руки. Шістнадцятирічна дівчина, яка потребувала підтримки, але не одержала її, — так, ми всі повинні почуватися винними за це. Але ж люди не люблять почуватися винними, а в записці було твоє прізвище. Цьому так і не знайшли пояснення… — вона замовкла, звівши брови.
Фок легенько похитав головою. Він і тоді не міг цього пояснити, і зараз не може. Він багато років сушив над цим голову. Знов і знову пригадував останні розмови з Еллі, намагався розшифрувати таємне послання. Для неї він завжди був Аарон, а не Фок. Що вона мала на думці, коли записала його прізвище? Іноді він сам не знав, що дратує його більше: проблеми, які ця записка спричинила, чи те, що він так і зрозумів причини.
— Що ж, — мовила Гретчен, — це вже не має значення. Перед смертю вона думала про тебе, і для тих, кому хотілося призначити винного, цього було достатньо. Подобається це комусь чи ні, а Люк був фігурою впливовою, він багато важив у громаді. Став таким собі лідером у місті, а такими людьми не розкидаються. Отож усі просто вирішили зрештою викинути це з голови.