Хлопчик підбіг, і Гретчен узяла контейнер. Простягнула бутерброд, але син не звернув уваги, натомість дивлячись на Фока.
— Привіт, приятелю, — простягнув Фок руку. — Я — Аарон. Ми вже бачилися кілька днів тому, пам’ятаєш? Ми з мамою в дитинстві дружили.
Лакі потиснув йому руку й усміхнувся, бо це було щось новеньке.
— Бачили мене на гірці?
— Бачили, — озвалася Гретчен, але питання призначалося не їй. Фок кивнув.
— Ти дуже сміливий, приятелю, — мовив Фок. — Вона ж така висока.
— Можу ще раз. Дивіться.
Лакі помчав геть. Гретчен дивилася йому вслід з дивним виразом обличчя. Хлопчик, перш ніж з’їжджати, дочекався повної уваги Фока. А з’їхавши, одразу оббіг гірку, щоб повторити. Фок показав йому великі пальці.
— Дякую, — мовила Гретчен. — Він зараз одержимий дорослими чоловіками. Мабуть, бачить інших дітей з татусями і… ну, ти розумієш, — стенула вона плечима, не дивлячись Фокові в очі. — Ну, саме в цьому ж і полягає материнство, правильно? Вісімнадцять років нестерпних докорів сумління?
— А його батько зовсім не залучений? — Фок відчув у власному голосі нотку зацікавленості.
Гретчен також це відчула і з розумінням усміхнулася.
— Ні. І нічого страшного — можеш розпитувати. Ти все одно його не знаєш. Він не місцевий — просто один з робітників, працював тут деякий час. Я сама небагато про нього знаю, зате він залишив мені цього чарівного малюка. І так: я розумію, як воно звучить.
— Ніяк воно не звучить. Я бачу, дитину це мало хвилює, — мовив Фок. Але, спостерігаючи за хлопчиком, який по-атлетичному дерся на драбину, він зловив себе на думці, що намагається уявити його батька.
— Дякую. Але так далеко не завжди. Іноді я себе запитую, чи не варто мені докладати більше зусиль, щоб когось собі знайти. Заради нас обох — спробувати створити для Лакі справжню родину. Щоб він хоч дізнався, як воно буває, коли мама не знервована й не виснажена постійно. Та от не знаю… — Гретчен не договорила — засоромилася, подумав Фок, аж тут вона широко всміхнулася. — Кавалерів у Ківарі щось негусто. Щоб не сказати пусто.
Фок розсміявся.
— То одружена ти не була? — запитав він, і Гретчен похитала головою.
— Нє-а. Не була.
— І я теж.
Гретчен весело примружила очі.
— Знаю.
Фок не розумів, як їм це вдається, але жінки, схоже, завжди все знають. Скоса глянувши одне на одного, вони двоє всміхнулися. Фок уявив, як Гретчен і Лакі самі-одні мешкають у величезному маєтку Келлерманів, який вона викупила, і йому пригадалася моторошна безлюдність ферми Гедлерів. Навіть Фок, який понад усе цінує особистий простір, провівши кілька годин у безмежжі полів, хотів чимшвидше повернутися до людей.
— Вам, певно, самотньо на фермі, — ляпнув Фок — і пошкодував, що вчасно не прикусив язика. — Вибач. Я щиро спитав, хоча прозвучало це жахливо — неначе я намагаюся тебе зняти.
— Та знаю, — розсміялася вона. — Ти навіть не уявляєш, як гарно ти б тут вписався з такими фразочками. Але твоя правда, — її обличчя захмарилося, — проблема існує. Мене напружує не так відсутність товариства, як відчуття відрізаності від світу. Нормального інтернету я провести не можу, і навіть телефон ловить не всюди. Хоча, звісно, хто там мені дзвонить! — Гретчен помовчала, стиснувши вуста в тонку лінію. — Знаєш, я навіть про Люка дізналася тільки наступного ранку.
— Серйозно? — Фок був вражений.
— Ага. Ніхто й не подумав мені подзвонити. Ні Джері, ні Барб — ніхто. Попри все, через що ми пройшли разом, мабуть, я… — вона легенько знизала плечима, — я у них була не на першому місці. Того дня, коли це сталося, я забрала Лакі зі школи. Повернулася додому, повечеряла. Він пішов спати, я дивилася якийсь диск… Усе як завжди, спокійно й нудно, але то був наче останній нормальний вечір, розумієш? Нічого особливого, але я зараз усе б віддала, щоб повернутися в той час. І тільки наступного ранку, вже під шкільною брамою, я підходжу — а всі, буквально всі тільки про це й балакають. Таке відчуття було, наче вони всі знають, але… — з її носа скотилася одинока сльозинка, — але нікому й не спало на думку подзвонити мені. Я повірити не могла. Ну, я про те, що реально не могла повірити власним вухам. Я поїхала до нього на ферму, але наблизитися не вдалося. Дорога перекрита, всюди копи. Отож я повернулася додому. На той час це вже передавали і в новинах. Тут уже не проґавиш.
— Мені дуже прикро, Гретч, — мовив Фок, обіймаючи її за плечі. — Не знаю, чи тебе це втішить, але мені також ніхто не подзвонив. Я дізнався, побачивши його світлину на сайті новин.