— Звісно, — відгукнувся Салліван. Довгу мить помовчав. — Це моя ферма.
— Відповідно до звіту, — Рако взяв аркуш у руки, — пожежну команду викликали на вашу ферму о 17.47. Виклик прийшов автоматично, бо твоя бабуся натиснула тривожну кнопку. Коли вони приїхали, твоя бабуся була сама, а плита палала у вогні. Тут написано, що вогонь загасили, а бабусю заспокоїли. Намагалися додзвонитися до тебе, але ти не відповідав, а незабаром приїхав сам. Тут пишеться — о 18.05.
— Я був у полі.
— Не був. Я дзвонив хлопцеві, який заповнював звіт. Він пам’ятає, що ти їхав від траси.
Усі троє перезирнулися. Салліван перший відвів очі, втупився у стіл, неначе там може проступити відповідь. Над головою з лунким дзижчанням літала одинока муха.
— Коли Люк поїхав, я спочатку був у полі, а потім трохи покатався, — сказав Салліван.
— І де катався?
— Та ніде. Так, навколо.
— Конкретніше.
— Їздив до урвища. І близько не був біля ферми Гедлерів. Просто хотів поміркувати подалі від усіх.
Фок подивився на нього. Салліван постарався не відводити очей.
— Ваша ферма, — промовив Фок, — вона велика?
Салліван завагався, відчуваючи підступ.
— Кількасот акрів.
— Отже, велика.
— Чимала.
— Навіщо людині, яка і так проводить дванадцять-чотирнадцять годин на кількох сотнях акрів поля, ще їздити кудись подалі від людей?
Салліван відвернувся.
— Отже, ти кажеш, що поїхав покататися. Самотою. А чому ж одразу про це не розповів? — поцікавився Рако.
Салліван поглянув на стелю, шукаючи відповідь і відхиляючи її. Нарешті він, піднісши руки, вперше нормально подивився поліціянтам в очі.
— Я знав, як це прозвучить, і не хотів зайвих розмов. Якщо по щирості, я сподівався, ви не дізнаєтеся.
Нарешті Фок відчував, що це схоже на правду. Зі справи він знав, що Саллівану двадцять п’ять років і що він переїхав у Ківару десять років тому разом з батьком і бабусею. Більш як за десять років по тому, як потонула Еллі.
І все одно…
— Вам щось говорить ім’я Еллі Дікон? — запитав Фок. Коли Салліван звів очі, на його обличчі майнув якийсь вираз, але так швидко, що Фок не встиг його розтлумачити.
— Я знаю, що вона загинула. Багато років тому. І я знаю… знаю, що вона дружила з Люком… і з вами, — кивнув він на Фока.
— Люк ніколи про неї не розповідав?
— Тільки не мені, — похитав головою Салліван. Раз чи двічі згадував її, казав, що це його давня подруга, яка потонула, але він узагалі мало говорив про минуле.
Фок погортав справу, шукаючи одну світлину, а коли знайшов, посунув її через стіл. Це був знімок внутрішньої частини кузова Люкового пікапа — у фокусі були чотири горизонтальні риски неподалік Люкового тіла.
— Не знаєте, що це може бути? — запитав Фок, і Салліван подивився на риски.
Чотири лінії. Двічі по дві, на внутрішньому боці кузова, приблизно за метр одні від одних. Салліван не взяв світлину в руки. Очі його пробіглися по зображенню, неначе він намагався щось зрозуміти.
— Іржа? — нарешті зважився він. Звучало це непереконливо, тож нікого й не переконало.
— О’кей, — забрав Фок світлину.
— Слухайте, я їх не вбивав, — заговорив Салліван пронизливіше. — Люк був моїм приятелем. Чудовим приятелем.
— То допоможи нам, — мовив Рако. — Допоможи Люкові. Не змушуй нас марнувати час, перевіряючи тебе, коли ми могли б шукати деінде.
Під пахвами блакитної сорочки Саллівана проступили мокрі плями. Через стіл долинув запах його тіла. Мовчання затягнулося.
— Джеймі, — вирішив ризикнути Фок, — її чоловікові необов’язково про це знати.
Салліван звів очі, й на мить на його вустах майнула примарна посмішка.
— Гадаєте, я взуваю чиюсь жінку?
— Гадаю, якщо є людина, здатна засвідчити, де ви були, вам слід про це сказати.
Салліван завмер. Вони чекали. Нарешті фермер легенько похитав головою.
— Нема.
Отже, не вгадав, подумав Фок. Однак у нього було відчуття, що він і не зовсім помилився.
— Що може бути гіршим за підозру в потрійному вбивстві? — говорив Фок за півгодини, спостерігаючи, як Салліван сідає у свій повнопривідний бездоріжник і їде геть. Допит ходив колами, поки Салліван не склав руки на грудях. Відмовлявся додати бодай слово, тільки торочив, що йому треба перевірити, як там бабуся, або комусь подзвонити і попросити зробити це за нього.
— Ага, він чогось боїться, — погодився Рако. — Тільки чого — от питання.