— Вона в дальній кімнаті дивиться телевізор, — мовила Сандра.
— Як вона?
Сандра лише знизала плечима. І Вітлем знову обернувся до Фока.
— Якщо по правді, Данієль дуже збентежена, — мовив він. — Я ж вам казав: вона дружила з Біллі Гедлером. І не розуміє, що сталося.
— І слава Богу, — зронила Сандра, сердито складаючи в декілька разів кухонний рушник. — Сподіваюся, їй і не доведеться розуміти такі жахливі речі. Щоразу як про це подумаю, мені аж зле стає. Як цей покидьок учинив з власною дружиною і дитиною! Для нього і пекла замало.
Вона з такою силою врізала тоненьку скибку сиру, аж ніж гупнув об дошку.
Вітлем неголосно кашлянув.
— Аарон колись жив тут, у місті. Змалечку дружив з Люком Гедлером.
— Ну… Може, в ті часи він був інакшим, — не збентежилася Сандра. Подивилася на Фока, звівши брови. — То ви зростали в Ківарі? Мабуть, кожен рік був за два.
— Всяке бувало. А вам тут, схоже, не подобається?
Сандра натягнуто реготнула.
— Не зовсім те нове життя, на яке ми сподівалися, переїжджаючи сюди, — сказала вона сухо. — Ні для Данієль, ні для нас.
— Так. Ну, я точно не та людина, яка кинеться захищати це місто, — мовив Фок. — Але ж ви розумієте: те, що сталося з Гедлерами, трапляється раз у житті. Якщо взагалі трапляється.
— Можливо, — сказала Сандра, — але я не можу зрозуміти цих людей. Як декого послухати, то вони майже співчувають Люку Гедлеру. Кажуть, як йому, либонь, важко велося, і мені хочеться їх потрусити. Ні, ну вони зовсім дурні? Кого хвилює, що там сталося в Люка? Мені начхати. Ви тільки уявіть останні хвилин Карен і Біллі! А тут оця… не знаю… містечкова жалість до Люка. І мені байдуже, — вона тицьнула у Фока наманікюреним пальчиком, — що він і своє життя теж відібрав. Убивство дружини й дитини — найвищий прояв домашнього насилля. Не більше, не менше.
Довгу мить чулося тільки, як парує кавоварка на бездоганно чистому столі.
— Не треба, люба. Ти не єдина почуваєшся так, — сказав Вітлем. Потягнувшись через стіл, накрив долонею руку дружини. Сандра швидко кліпала, у кутиках очей розпливлася туш. Якусь мить її рука лежала непорушно, а потім Сандра потяглася по серветку.
Вітлем обернувся до Фока.
— Ми всі почувалися жахливо. Школа втратила учня. Данієль втратила свого маленького друзяку. А Сандрі, безперечно, шкода Карен.
У Сандри з горла вихопився здушений звук.
— Ви казали, Біллі в день смерті повинен був прийти до вас у гості, — мовив Фок, пригадуючи розмову в школі.
— Так, — відповіла Сандра, висякавши носа, й заходилася заклопотано наливати ще кави, щоб опанувати себе. — Він частенько у нас бував. І Данієль часто гостювала у них удома. Вони двоє зчиняли тут страшну бучу, це було так мило! Вона дуже за ним сумує. Не може зрозуміти, що він уже не повернеться.
— То він бував у вас регулярно? — запитав Фок.
— Не регулярно, але частенько, — сказала Сандра. — На той тиждень у нас із Карен планів не було, аж тут доньці попався набір для бадмінтону, який ми подарували їй на день народження. Вони з Біллі грали жахливо, але один час дуже любили цю справу. Потім на деякий час Данієль закинула бадмінтон, аж тут зациклилася на ньому… ви ж знаєте, які бувають діти… і захотіла якнайшвидше запросити Біллі в гості, щоб погратися з ним.
— Коли ви домовлялися з Карен? — запитав Фок.
— Здається, напередодні, так? — Сандра глянула на чоловіка, але той знизав плечима. — Ну, думаю, напередодні. Пам’ятаєш, Данієль причепилася до тебе, щоб натягнув у садку сітку? Словом, увечері я подзвонила Карен і запитала, чи не хоче Біллі наступного дня прийти до нас погратися з Данієль. Вона сказала: «Так, добре», і ми домовилися.
— А як вона говорила?
Сандра нахмурилася, мов на іспиті.
— Нормально, здається, — відповіла вона. — Зараз важко пригадати. Хіба що трохи… неуважно. Але ж розмова була коротенька. Було вже пізно, тож ми не теревенили довго. Я запропонувала, вона погодилася — та й по всьому.
— А потім?
— А потім вона подзвонила. Наступного дня, одразу по обіді.
— Сандра Вітлем слухає.
— Сандро, привіт, це Карен.
— О, привіт. Як справи?
Запала коротка пауза, а потім на тому кінці почувся якийсь тихенький звук — можливо, сміх.
— Гарне питання. Послухай, Сандро, мені дуже прикро, але Біллі сьогодні не зможе прийти.
— Шкода, — мало не застогнала Сандра. Тепер або їй, або Скотту, або їм обом доведеться ввечері зіграти кілька партій у бадмінтон. Вона подумки вже складала перелік потенційних запасних гравців — кого б це запросити в останню хвилину. — У вас усе гаразд? — із запізненням поцікавилася вона.