— Я приніс свої записи щодо Гедлерів, — поклав доктор Лі течку на стіл у кімнаті допитів. — Ви же з цього приводу мене запросили? Як просувається справа?
Він сів на запропонований стілець і розслаблено схрестив ноги. Мав дуже пряму спину й чудову поставу.
— Трохи просувається, — усміхнувся Рако, але на цей раз самим губами. — Докторе Лі, ви не могли б розповісти нам, де були по обіді двадцять другого лютого?
Стоячи сам-один у полі, Джеймі Салліван дивився, як пікап Люка Гедлера щезає вдалині. Коли він зник, Джеймі дістав мобільний і надіслав одне повідомлення. Почекав. За дві хвилин телефон задзижчав: прийшла відповідь. Коротко кивнувши, Салліван попрямував до власної машини.
На обличчі лікаря промайнув подив, на вуста набігла збентежена усмішка.
— Ви знаєте, де я був того пообіддя. Разом з вами на місці злочину.
— А за дві години до того?
Пауза.
— У себе в клініці.
— З пацієнтами.
— Спочатку з пацієнтами. Потім я пару годин відпочивав у квартирі над клінікою.
— Навіщо?
— Не зрозумів? Я часто так роблю, коли у мене подвійна зміна. Ходити на виклики вранці й увечері виснажливо. Ви і самі, без сумніву, це знаєте.
Рако не купився на цю спробу знайти спільну мову.
— Хтось може це підтвердити?
Салліван здолав коротку відстань до міста. На сільських дорогах йому взагалі ніхто не трапився, а ближче до центру — всього жменька машин. Не виїжджаючи на центральну вулицю, він різко звернув праворуч і заїхав у вузенький провулок, який прилягав до затилля крамничок. Салліван розумів, що це зайві перестороги. Ніхто не зверне уваги на його машину, припарковану в місті. Але потаємність в'їлася в нього, як шрам, він не міг нічого з собою вдіяти. Коли він проїжджав попри аптеку, вгорі мигнула камера.
Доктор Лі, нахмурившись, нахилився вперед. Довгі пальці підчепили кутик справи Гедлерів, не впевнені, чи варто її розгортати.
— Серйозно, про що в біса мова?
— Ви не могли б відповісти, — сказав Рако, — того пообіддя ви були самі у квартирі над клінікою?
Лі переводив погляд з Рако на Фока й назад.
— Мені викликати адвокатку? Потрібна її присутність? — у його голосі відчувався виклик.
— Це було б розсудливо, — мовив Рако.
Доктор Лі відсахнувся від столу, наче обпікся.
Салліван завів машину в гараж, який завжди чекав його порожній і незамкнений. Виліз із салону й опустив ролетні двері, ховаючи автівку від чужих очей; металеві ролети зарипіли, й Салліван здригнувся. Мить почекав. Нічого. У провулку було порожньо.
Салліван підійшов до непозначених дверей поряд з чорним ходом у клініку й подзвонив. Глянув праворуч і ліворуч. За мить йому відчинили. Доктор Лі усміхнувся до гостя. Тільки вже всередині, щільно зачинивши двері, вони поцілувалися.
Заплющивши очі, Лі потер перенісся вказівним пальцем. Його ідеально рівна спина трішки згорбилася.
— Гаразд. Я так розумію, вам усе розповіли, — сказав він. — Що ж, добре. Того пообіддя я був у квартирі не сам. Я був з Джеймі Салліваном.
Рако крекнув — наполовину розчаровано, а наполовину задоволено — і відкинувся на кріслі. Похитав головою, наче не міг повірити.
— Ну нарешті. Ви знаєте, скільки часу ми витратили — змарнували, — перевіряючи Саллівана?
— Знаю. Правда, знаю. Мені шкода, — сказав лікар вибачливим тоном.
— Вам шкода? Троє людей загинуло, приятелю. Ви ж були разом зі мною. Бачили тіла. Бачили того бідолашного хлопчину. Шість рочків, а йому відстрелили голову. Як могли ви послати нас ганятися за власними хвостами? Ви уявляєте, якої шкоди завдали?
Лікар хитнувся на стільці, наче його вдарили.
— Ваша правда, — сказав Лі. Він кусав ніготь і, здавалося, от-от заплаче. — Невже ви думаєте, що мені не хотілося все розповісти? Щойно я дізнався, що ви були у Джеймі вдома й розпитували його? Звісно, він повинен був вам зізнатися ще тоді. Я повинен був вам сказати. Але ми, так би мовити, запанікували. Зразу нічого не розповіли, а час спливав, і тепер я не знав… ми не знали, як сказати.
— Ну, сподіваюся, це зволікання варте було натовченої пики Джеймі, — мовив Рако.
Лі вражено звів очі.
— А ви не знали? — провадив Рако. — Так, учора він побився в пабі. Тільки тому він розповів мені, що відбувається. Дістав по голові — й совість заговорила. Ви вже багато днів тому могли звільнити нас від зайвих клопотів. Вам обом має бути соромно.
Затуливши долонею очі, лікар сидів так довгу хвилю. Фок приніс йому води, і той вдячно випив. Вони чекали.