— Справді. Це добре, так?
— Добре для нього. Але щось це не надто просуває нас уперед.
Гретчен, як пташка, схилила голову набік.
— Але ж ти залишишся, поки не розкриєш справу?
Фок знизав плечима.
— З такою швидкістю — сумнівно. Мені наступного тижня на роботу, — сказав він і помовчав. — Я сьогодні випадково перестрівся з Мелом Діконом.
Він розповів про сутичку на цвинтарі.
— Не дозволяй йому діставати тебе. Він уже зовсім з розуму вижив, — Гретчен через стіл торкнулася пучками пальців його лівої руки. — Минуло двадцять років, а він досі намагається звинуватити тебе в тому, що сталося з Еллі. Так ніколи й не зміг змиритися, що ви з Люком були разом.
— Гретчен, послухай…
— Якщо когось і винуватити, то це самого Дікона, — провадила Гретчен. — Це він відповідальний за те, що його донька почувалася такою нещасною, аж пішла топитися. А тепер шукає, на кого це повісити.
— А ти ніколи не сумнівалася, що це самогубство?
— Ні, — здивувалася вона. — Звісно, ні. З чого б це?
— Я просто запитав. Знаю, під кінець Еллі поводилася трохи дивно, постійно замикалася в собі. І, певна річ, життя з Діконом було суцільним жахом. Але я не усвідомлював, що вона в такому відчаї. Ну, щоб аж накласти на себе руки.
Гретчен сухо розсміялася.
— Боже, ви, хлопці, просто сліпі. Еллі Дікон була така нещасна!
Після уроку Еллі закинула в сумку підручник математики. Почала автоматично переписувати з дошки домашнє завдання, але зупинилася, і ручка завмерла. Який сенс? Вона сьогодні взагалі збиралася прогуляти школу, але врешті-решт неохоче вирішила сходити. Не хотіла привертати до себе увагу. Їй це потрібно менше за все. Ліпше поводитися, як завжди. Не піднімати голови і сподіватися… ну, якщо не на краще, то принаймні не на гірше.
У гамірному коридорі навколо портативного радіо крутилися хлопці, слухаючи крикет. Австралія грала з Південною Африкою. Шестиочковий викликав схвальний галас. П’ятниця, все чудово. Попереду вихідні.
Цікаво, подумала Еллі, коли востаннє вона сама так почувалася? Навіть не могла пригадати. Протягом тижня все було погано, а на вихідних — ще гірше. Вони тягнулися нескінченно, здавалося — кінець десь аж за обрієм.
Але цього разу все буде не так. Ідучи коридором, вона плекала в грудях цю думку. Після цих вихідних усе зміниться. І їхній кінець видно дуже добре.
Досі замислена, Еллі здригнулася, коли хтось ухопив її за руку. Зачепили синець, і вона скривилася.
— Гей! Де пожежа?
На неї з висоти свого зросту дивився Люк Гедлер.
— Ти про що? — втупився Фок у Гретчен.
— Сам знаєш про що, Аароне, — озвалася вона. — Ти був там. Бачив рівно те саме, що і я. Останні тижні вона була така дивна! Ну, коли проводила з нами час. А так її ж вічно не було. Повсякчас стирчала на тій своїй дурній роботі або… та я навіть не знаю де. Точно не з нами. І вона ж зовсім покинула пити, пам’ятаєш? Казала, що хоче схуднути, але, озираючись назад, я розумію, що вона нам заливала.
Фок повільно кивнув. Він добре це пам’ятав. Сам був здивований, бо раніше вона пиячила більше за інших. Що й не дивно — зважаючи на її сімейку.
— І чому ж вона покинула, як думаєш?
Гретчен сумно знизала плечима.
— Не знаю. Може, сама собі не довіряла в нетверезому стані. Не знала, що здатна утнути. Мені неприємно це казати, але Люк мав рацію того вечора, коли ми посварилися біля урвища.
— Про що ти?
— Я не захищаю його за ту витівку, — квапливо мовила вона. — Це було жахливо. Та коли він сказав, що Еллі розучилася сприймати жарти… Не варто йому було таке казати, але ж це правда! Ніхто від неї не вимагав, щоб вона сміялася з тої дурної вихватки, але ж вона взагалі припинила сміятися. Всякчас твереза і серйозна, всякчас кудись зникає самотою. Ти ж пам’ятаєш.
Фок мовчав. Він пам’ятав.
— І я думаю… — Гретчен не договорила.
— Думаєш що?
— Думаю, якщо ти будеш чесний із собою, то мусиш визнати: ти ж давно підозрюєш, що Еллі Дікон вдома кривдили.
Еллі висмикнула руку й потерла синець. Люк, схоже, й не помітив.
— Куди це ти біжиш? Не хочеш сходити в місто й випити «коли» абощо? — запитав Люк удавано недбалим тоном. Еллі вже лік втратила всім його спробам лишитися з нею наодинці після того випадку над урвищем. Поки що вона завжди його відшивала. Але зараз їй спало на думку, що він, може, намагається вибачитися, тільки в неї не було ні бажання, ні сили це з’ясовувати. У цьому весь Люк, подумала вона. Тобі самій ще треба зі шкіри пнутися, щоб він перед тобою вибачився. Та нехай навіть Еллі вже на нього не злилася, але сьогодні точно не його день.