На сидіннях були розкидані сотні вимащених лайном листівок із закликом до всіх, хто щось знає, надати інформацію щодо смерті Еллі Дікон.
Настрій на дільниці панував похмурий.
— Я, звісно, зачитаю Дау і його дядькові закон про захист громадського ладу, — мовив Рако до Фока, перш ніж зняти слухавку. — Вартість машини приблизно знаєте? Можливо, буде якась компенсація.
Фок тільки неуважно стенув плечима: він сидів за столом, тупо витріщаючись на справу Гедлерів. Рако у протилежному кінці кімнати вже повісив трубку й на мить схилив голову на руки.
— Схоже, Дікон вирішив завдати удару на випередження, — гукнув Рако до Фока. — Він подав скаргу. На вас.
— Справді? — Фок, схрестивши руки, визирнув у вікно дільниці. — Але в лайні чомусь моя машина.
— Він каже, ви його переслідуєте. Потривожили могилу його доньки абощо. Він збирається прийти з адвокатом.
— Ясно, — Фок навіть не озирнувся.
— Мушу запитати…
— Я не тривожив, але свідків немає. Тож це його слово проти мого. А я і справді маю на нього зуб, тож… — Фок знизав плечима.
— Вас це зовсім не хвилює? Це все серйозно. Я прийму заяву, але її передадуть незалежній стороні. Це може зіпсувати вам кар’єру.
Фок озирнувся.
— Звісно, це мене хвилює. Але ж Діконові саме цього і треба, правда ж? — Фок говорив так тихо, що Рако довелося нахилитися вперед, щоб розчути. — Де він — там біда й руйнація. Колись він дубасив жінку, а потім, мабуть, так само обходився і з донькою. Він тримав ціле містечко в руках і скористався своїми зв’язками, щоб вигнати нас із татом геть. Один Бог знає, чого такого накоїв його племінник, аж Карен Гедлер записала його ім’я всього за кілька днів до смерті. Це парочка лиходіїв. Але ніхто їм не протистоїть.
— І що ви пропонуєте?
— Не знаю. Я просто кажу, що Дікон заслужив, аби його підвісили за яйця. Впаяти йому вандалізм — це занадто м’яко. Він, безперечно, має за собою значно гірші гріхи. Або Гедлерів, або свою доньку. Щось точно має. Я знаю.
З приймальні долинуло гупання вхідних дверей. Прибув Дікон з адвокатом.
— Послухайте, приятелю, — мовив Рако. — Ви не розумієте. Якщо хтось почує отакі ваші слова за межами дільниці, звинувачення у переслідуванні приліпиться до вас намертво, тому думайте, що кажете. Ніщо не прив’язує Дікона до вбивства Гедлерів, хай як би вам цього хотілося.
— Запитайте його.
— Зашореність дуже небезпечна.
— Просто запитайте.
Адвокатка була молоденька й палала жагою захистити права свого клієнта. Рако уважно її слухав, ведучи парочку в кімнату для допитів. Фок провів їх очима, а відтак розчаровано відкинувся у кріслі. З-за стійки у приймальні вийшла Дебора і простягнула йому пляшку холодної води.
— Не дуже весело сидіти тут, коли Мел Дікон — там, — сказала вона.
— Ага, — зітхнув Фок. — Правила. Працюють на тебе, поки не починають працювати проти тебе.
— А знаєте що? Поки чекаєте, зробіть щось корисне, — кивнула вона в бік коридору. — Наприклад, приберіть у комірчині.
Фок подивився на неї.
— Не думаю…
Дебора глянула на нього понад окулярами.
— Ходімо.
Вона відчинила двері й завела його в комірчину. Повітря тут було застояне, а всі полиці завалені паперами й канцелярським причандаллям. Дебора приклала палець до вуст, а потім до вуха. З вентиляції понад полицями линули голоси. Приглушені, але доволі чіткі.
— Під запис: я — сержант Рако, зі мною мій колега — констебль Барнз. Будь ласка, назвіться для протоколу.
— Сесилія Таргус, — увірвався у вентиляцію дзвінкий і бадьорий голос адвокатки.
— Малкольм Дікон.
Фок у комірчині подивився на Дебору.
— Давно треба відремонтувати, — прошепотіла вона й ледь помітно підморгнула.
— Авжеж, але не сьогодні.
Вона вийшла й зачинила двері, а Фок, присівши на ящик, почав слухати.
Адвокатка Дікона кинулася з місця в кар’єр.
— Мій клієнт… — почала вона — й зупинилася.
Фок уявив, як Рако підніс руку, просячи її помовчати.
— Ви передали нам письмову копію скарги на федерального агента Фока, дякую, — влетів у вентиляцію голос Рако. — Як вам відомо, зараз він не на службі й не входить у команду нашої дільниці, отож скарга буде спрямована відповідній особі в його підрозділі.