— Я ти’ тельбухи випущу, — горлав Дікон. — Ще одне таке слово — і я ти’ випатраю, як тварину. Я її любив. Чув мене? Я любив ту дівчину.
У Люка Гедлера калатало серце. Уже поклавши руку на радіо, він завмер: Південна Африка мало не забила у ворітця. Але відбивайло впорався, паніка минула, і Люк вимкнув радіо.
Рясно побризкавши голі груди одеколоном, він відчинив шафу. Автоматично потягнувся до сірої сорочки, яку вона колись похвалила. Подивившись на себе у дзеркало, він усміхнувся і почав застібати ґудзики. Йому сподобалося побачене, але з досвіду він знав, що це ще нічого не означає. Ніколи не здогадаєшся, що там робиться в головах дівчат.
От, наприклад, сьогодні. Перед очима виринув образ Еллі, яка притиснула гарячі маленькі вуста до Аарона в класі, й віддзеркалення спохмурніло. Цікаво, це було вперше? Чомусь Люк був певен, що ні. Він відчув гарячу хвилю, дуже схожу на ревнощі, й різко мотнув головою. Чи йому не байдуже? Та йому до дупи. Але ж, Господи, іноді Еллі Дікон поводиться, як справжнє стерво. Ігнорує його, а тоді біжить до Аарона. Ні, йому все одно, але ж, Божечки, одного погляду досить, щоб зрозуміти: у когось серйозні проблеми.
Довгі Діконові пальці боляче втиснулися Фокові у щоку, й Фок ухопив старого за зап’яток, щоб відштовхнути. Перекинув Дікона горічерева й, підвівшись, відійшов. Усе закінчилося за декілька секунд, але вони обоє засапалися: в крові грав адреналін. Дікон дивився на Фока знизу вгору, в кутиках його рота зібралася біла піна.
Фок нахилився над ним, не звертаючи уваги на пса, який вищирив зуби. Постояв так над хворим старим, який лежав на землі. Згодом він себе за це ненавидітиме. Але тої миті йому було байдуже.
Заки Аарон дістався додому, в нього вже руки боліли від ваги ящика з рослинами, але на обличчі й досі грала усмішка. Гарний настрій псувало тільки слабеньке відчуття жалю. Може, слід було піти за Еллі? Люк би вчинив саме так, подумалося йому. Підтримував би розмову й урешті-решт переконав сходити випити з ним «коли».
Нахмурившись, він опустив ящик на ганок. Виходячи з класу, Еллі точно всміхнулася Люкові. Останнім часом вони практично не розмовляють, але в неї для нього знайшлася усмішка?
Потому як Еллі пішла, Аарон уже приготувався, що друг, вишкірившись, не втримається від шпички, одначе Люк лише звів брови.
— Ти обережніше з цією, — тільки й сказав він.
Аарон запропонував піти на центральну вулицю потусуватися, але Люк похитав головою.
— Вибач, чувак, мені треба в одне місце.
Еллі також сказала, що зайнята. Чим? — стало цікаво Аарону. Якби їй треба було на роботу, вона б так і сказала, правильно? Він постарався не думати про те, що роблять двоє його друзів без нього.
Натомість, щоб чимось себе зайняти, він дістав вудки. Пішов на річку. Угору по річці, де краще клює. А можна піти до камінного дерева, подумалося йому зненацька, раптом Еллі там? Він повагався. Якби вона хотіла з ним побачитися, так би й сказала. Але її так важко зрозуміти! Може, якби вони провели більше часу наодинці, вона б зрозуміла. Їй буде добре з ним. Якщо він не в змозі навіть у цьому її переконати, у когось серйозні проблеми.
— Гадаєте, це я того дня убив вашу доньку? — мовив Фок, дивлячись на Дікона згори вниз. — Гадаєте, тримав її під водою, поки вона не втопилася, а потім стільки років брехав усім, навіть власному татові?
— Не знаю я, що сталося того дня.
— А я думаю, знаєте.
— Я її любив.
— Коли це, — промовив Фок, — любов заважала кривдити?
— То в біса просвітіть мене. На шкалі від нуля до в’язниці, наскільки ви в лайні? — горлав Рако на тому кінці лінії. Фок збагнув, що жодного разу не бачив його сердитим.
— Ні наскільки. Послухайте, все нормально. Облиште, — сказав Фок. Він сидів у поліційній автівці за кілометр від Діконової ферми. На телефоні було вісім неприйнятих дзвінків від Рако.
— Ні наскільки? — перепитав Рако. — Гадаєте, я вчора на світ народився, приятелю? Проти вас подали скаргу. Думаєте, я не здогадуюся, де ви зараз? Думаєте, я тупий селюк, який два плюс два скласти не може?
— Що? — вигукнув Фок. — Ні, Рако, друже, звісно, ні.
Його самого приголомшила власна неспроможність тримати себе в руках. Відчуття було неприємне, наче він одягнув чужу машкару.
— Ви зриваєтеся з місця, щойно закінчується допит (до речі, я знаю, що ви підслуховували), і я з вашого голосу чую, що ви поїхали до Дікона. На поліційній машині. І це не нормально, ясно? Наскільки пам’ятаю, поки що тут керую я, і якщо ви залякували людину, яка і так уже подала скаргу, Боже правий, ви в халепі, приятелю.