Сидячи самотою в кабінеті, він змушував себе думати. Карен знає. А це означає, що вона, швидше за все, розповість чоловікові — якщо вже не розповіла. Як швидко вона підніме ґвалт? Вона — жінка обережна. У багатьох речах навіть занадто ретельна. Це її сповільнює. Карен Гедлер спершу захоче переконатися на сто відсотків, а тоді вже почне діяти. А от Люк — це зовсім інша історія.
Часу небагато. Вітлем не може допустити, щоб це випливло. Не може допустити, щоб це випливло. Альтернативи немає.
Учбовий день закінчився, а відповіді так і не було. Вітлем тримався, скільки міг, а потім зробив те, що завжди робив у хвилини стресу. Він узяв усю готівку, яку мав, і навіть трішки більше, й пішов у паб до покерних автоматів. Саме там, коли він купався у світлі й металевому дзвоні, до нього прийшов перший натяк на рішення. Як це частенько бувало.
Сидячи сам-один, схований від очей серед покерних автоматів, Вітлем почув голос Люка Гедлера з-за столика за рогом. Він завмер, боячись дихнути й чекаючи, що Гедлер розповість Джеймі Саллівану про шкільні гроші. Був певен, що це ось-ось станеться, але таємниця лишилася нерозкритою. Натомість ці двоє теревенили про кроликів: планували наступного дня поїхати постріляти їх на полях Саллівана. Домовилися про час. Люк візьме свою рушницю. Як цікаво, подумав Вітлем. Можливо, гра ще не закінчена. Ще ні.
Заки в автомат провалилося ще сто доларів золотими монетками, в нього вже визрів приблизний план. Вітлем прокручував і прокручував його у голові, поки той не обріс м’ясом. План був нормальний. Не ідеальний. Не певний. Але п’ятдесят на п’ятдесят. А з такими шансами Вітлем згоден ризикувати хоч щодня.
Вітлем дивився, як унизу, на ігровому майданчику, пробігла зграйка дрібних дітлахів, серед них — і його власна донька. На мить йому здалося, що він побачив Біллі Гедлера — уже не вперше. У Вітлема несамохіть сіпнулася голова — неначе зсудомило шию. Йому досі ставало зле на думку про хлопчика. Хоча що вже вдієш.
Біллі не мав там бути взагалі. Вітлем рушив назад у кабінет, стискаючи в розбитому кулаці горнятко. Хлопчика не мало бути вдома. Усе було домовлено. Вітлем сам усе підлаштував. Навмисно відкопав набір для бадмінтону. Після такого досить було крихітної підказки, щоб Сандра подзвонила й в останню мить домовилася, що Біллі прийде до них гратися. Якби дурна хлопчикова мати не скасувала все, не зіпсувала план, Біллі б не постраждав. Вона сама винна.
А Вітлем намагався врятувати хлопчика. Ніхто цього не зможе заперечити. Він зробив ковток кави — і скривився, обпікшись. Відчув, як кава полилася у глотку, наповнюючи все всередині гіркотою.
У Вітлема млоїло в животі, коли він вийшов з пабу, а потім він провів безсонну ніч, шукаючи слабкі місця в своєму плані. Наступного дня він сидів у себе в кабінеті в ступорі, порожніми очима витріщаючись на двері й чекаючи на неминучий стукіт. Карен уже все розповіла. Це точно. Хтось обов’язково з’явиться, тільки поки що не відомо хто. Поліція? Голова шкільної ради? Може, знову сама Карен? Він водночас боявся цього стукоту й жадав його.
Стукіт означатиме, що Карен усе розповіла. Означатиме, що вже запізно. І більше не треба робити те, що Вітлем спланував.
Йому не довелося запитувати себе, чи він це витримає. Він знав, що витримає. Він це довів з тим чуваком у провулку у Футскреї. Чувак не розрахував сили, а він же начебто був професіоналом.
Вітлем уже якось у нього позичав. А потім кредитор затиснув його на парковці, відібрав портмоне й разок дав йому по нирках, щоб краще затямив. У Футскреї, мабуть, він розраховував на той самий ефект. Але розізлився, почав розмахувати ножем і вимагати більше, ніж було домовлено. Усе швидко полетіло шкереберть.
Чувак ледве стояв на ногах — безперечно, був під кайфом. Він почув слово «вчитель» — і недооцінив Вітлемову спортивну підготовку. Погано розрахована атака наразилася на вдалий регбійський блок — і вони двоє з гуркотом повалилися на бетон.
У світлі вуличних ліхтарів зблиснув жовтогарячим ніж, і Вітлем відчув, як його кінчик черконув йому по животу, лишаючи теплий червоний розтин. Накачаний адреналіном і страхом, Вітлем схопив чоловіка за руку з ножем. Викрутив її, наліг усією вагою, націливши лезо на тіло нападника. Чоловік не хотів кидати ножа. Так досі і тримав його, коли лезо ввійшло у його власне тіло. Він слиняво крекнув Вітлемові в обличчя, а той, учитель, так і притискав його до землі, відчуваючи, як кров дедалі повільніше хлюпає на дорогу. Вітлем дочекався, поки кредитор припинить дихати, а потім вичекав ще цілу хвилину.