Не можна сказати, що він звик до ненависних занять, і все-таки не дарма терпів катування. Час від часу він проводжав Олєнку додому, а на уроках вони обмінювалися записками. Правда, на десять Женьчиних послань вона відповідала одним, але його це не бентежило.
Женька з'явився на хор навіть у той день, коли Синицина застудилась і не прийшла до школи. Здавалося б, у цей день відразу після уроків він цілком міг вирушити додому, насолоджуватися життям. Але ні. Біля роздягальні був виставлений цілий кордон учителів для відлову хористів. Під конвоєм математички Женька добрів до актового залу. Пєтухов тужливо підпирав одвірок, вочевидь маючи сподівання у слушний момент дати драпака. Побачивши Женьку, він уїдливо посміхнувся:
— Що, захомутали?
— Мене? Ще чого! Я сам прийшов. Мені взагалі в кайф. По собі не суди. Мабуть, самого заарканили, коли хотів утекти? — огризнувся Женька.
— Мене заарканили? Думай, що верзеш. Я, може, добровільно залишився. І взагалі, я від їжачків у захваті,— сказав Пєтухов, і вони похмуро, пліч-о-пліч, прокрокували до сцени.
Так тривало майже два місяці, поки випадок не відкрив Женьці очі на жіночу підступність.
Це трапилося за тиждень до концерту, де хор повинен був продемонструвати свою майстерність. Після уроків у роздягальні Женька шукав свою шапку. Не знайшовши пропажі на вішалках свого класу, він ішов подивитися в сусідній секції, коли раптом його увагу привернула цікава розмова, що долинала через щільну стіну пальт. Почувши своє прізвище, Женька нашорошив вуха. З огляду на голос, говорила Майка.
— Треба ж! Москвичов з Пєтуховим ходять на хор. Ніколи б не повірила. Як тобі це вдається?
— Легко. Вони мене один до одного ревнують, от один перед іншим і стараються, — сказала Синицина.
— Везе тобі, Оленко. Умієш ти із хлопчиськами поводитися, — із заздрістю мовила Майка.
— Це просто. Треба тільки час від часу вішати їм локшину на вуха. Пєтухову, що він найкрутіший, а Москвичову, що він геній місцевого значення.
— А хто з них тобі більше подобається?
— Та ніхто! Між іншим, мене сам Вадик Груздєв на день народження запросив, — похвалилася Олєнка.
— Ти підеш?
— Звичайно. Груздєв — талант, не те що ці недоумки. До речі, він на концерті буде акомпанувати.
Дівчиська пішли, а Женька ще довго сидів у роздягальні, приходячи до тями від потрясіння. Виходить, усі його страждання даремні? Він щовівторка мучив себе хоровим співом, а Синицина лише посміювалася над ним? Це був жорстокий удар. Він жадав помсти.
Наступного дня Женька підійшов до Пєтухов а. Вони ніколи не дружили, але зрадництво Синициної робило їх союзниками.
— Чув, Півень, поговорити треба віч-на-віч. Щодо Синициної.
— Що, битися будеш? Так я ж тебе однією лівою, — посміхнувся Пєтухов.
— Дуже треба через неї битися. Вона нас із тобою вважає придурками, — сказав Женька.
— Не зрозумів?
— Зараз зрозумієш.
Женька в подробицях розповів Пєтухову про підступи Синициної і підслухану розмову. Поки він говорив, по насупленій фізіономії Пєтухова було видно, як у його голові йде важка розумова робота.
— Так що ми з тобою на хорі мучимося, а вона з Груздевим кокетує,— підсумував Женька.
— Ні чого собі прикол! Ну, я їй покажу. І Груздю цьому шайбу начищу, — пригрозив Пєтухов.
— А далі що? Тобі ж і дістанеться. Ні, кулаками тут не допоможеш. Треба діяти з розумом, — загадково мовив Женька.
Останній тиждень змовники присвятили підготовці до дня великої помсти. На перервах вони постійно про щось шепотілися. Їхня активність не залишилася непоміченою.
— Хлопчики, про що шепочетеся? — з цікавістю запитала Синицина.
— Сюрприз, — випалив Женька й осяйно посміхнувся.
Насправді в них було заготовлено сюрпризів більше, ніж у Діда Мороза під Новий рік.
По-перше, Женька купив у магазині приколів подушечку, яка, якщо на неї сісти, видає дуже характерний непристойний звук, щоб оконфузити Груздева, коли той своєю тушею опуститься на стілець. Для Синициної месник приготував великого кошлатого павука. Він планував підкинути цього «симпатягу» Олєнці за шиворот на сцені під час виступу.
Пєтухов теж виявився не ликом шитий. Він роздобув старий зламаний стілець. Спільними зусиллями вони зробили йому косметичний ремонт, простіше кажучи, прилаштували відламану ніжку так, щоб вона відпала не відразу, а протрималася якийсь час. Після цього друзі по нещастю примудрилися протягти стілець в актовий зал і встановити його біля піаніно.