У хвилину найбільшого напруження нервів і волі до рішаючої втеки блиснула Улашинові спасенна думка. Сягнув до кишені своєї блюзи і, коли, відступаючи вбік попри тин, почув нервами цілого тіла вишкірені зуби собаки біля своєї ноги, засвітив їй нагло в очі своєю елєктричною лямпкою. Собака, осліплена білим світлом, кинулася вбік і, підгорнувши під себе хвіст, шугнула з-під сліпучого снопа світла, немов з-під струї холодної води. В ту ж хвилину поручник, кидаючи поза себе світло лямпки, рвонувся попри тин на вузьке подвір'я з похилим карником, домчав до прочинених дверей хатини і затраснув їх за собою.
Тремкими від поспіху руками засував дерев'яну засуву і в тій самій хвилині, коли почувся вже безпечним, станула йому перед очима ціла не вояцька смішність його дикої утечі перед собакою. Мусів опертися на хвилину плечем об двері, щоби перевести дух. До дверей скажено добивалася знадвору собака. Нараз замовкла. Крізь двері почувся тоді чимраз ближчий гамір, немов шум і гук надходячого паровозу, який зближався бистрою лявиною роздертих звуків і розбився вкінці довкола хати голосами десятка голодних бестій. Поручник стояв у малих, закиданих сміттям і хворостом сінках, з яких настіж відчинені, низькі двері вели в таку саму низьку одиноку кімнату. Коліна втиналися ще трохи під поручником, коли поступився вперед, щоби переступити поріг. Зробив крок і аж у тій хвилині почув, що вдихає в себе не повітря, а щось немов гидку, смердячу гущу. Треба було якнайшвидше добитися до вікна і відчинити його. З витягненою перед себе елєктричною лямпкою ступав Улашин вперед, схилившись у низькій хатині, щоби не вдарити головою об сволок. Нараз посовгнувся. Світло лямпки, звернене на долівку, показало йому калюжу чорної, майже засохлої вже крови і неподалік біля постелі трупа старого, сивого мужика. На білій бороді застигла тонка, чорна течійка сукровиці, що плила з кутика сухих, землистих губ. В широко отвореному роті жовтіло кілька самітних пеньків, а глибоко завернені очі, немовби шукали чогось під лисим, випуклим лобом.
Поручник привик до таких картин. Задихнувся тільки ще більше їдким сопухом, що йшов від трупа і впав майже задурманений на ослін. З трудом відчинив одну кватирку вікна. Крізь нього вдерся подув чистого, нічного повітря. Віддихнув глибоко, і, якби під дотиком цілющої внутрішньої купелі, його змисли віджили, щоби датися опанувати новим вражінням.
Мале, залите блідим місячним світлом подвір'я кипіло, клубилося, дерлося сотнями собачих голосів. Тічня здичілих собак, що облягала хату, в'їдала, скавуліла, гризлася поміж собою, драпалася до стін. Дикий галас охриплих голосів вдирався зі свистом у вікно. Вискалені, гострі, білі зуби та отворені пащеки, здавалося, видихували зі своїх гарячих, кровожерних челюстів якісь душливі, отруйні випари.
Поручник Улашин сів на ослоні, звернений обличчям до вікна, з якого плила до нього животворна струя повітря, а разом з нею дивна, п'янка, дика візія звірячої стихії. На дворі скаженіли собаки, наче у пароксизмі шалу. Думки поручника починали відмовляти послуху і виводити під цю собачу музику такий самий розгнузданий, сполошений танець. Здавалося йому, що за вікном палахкотить якесь шалене полум'я, яке витягає до нього свої червоні язики. Неспокійно перекидав шматками думок, немов старими ганчірками.
Нагла думка про якийсь вихід з такої ситуації протверезила його трохи. Який вихід? Не було инакшого, тільки ждати до ранку. Відвернув на мить голову і поглянув у чорне нутро хати. Голова тяжіла йому на в'язах і здавалося йому, що, відвертаючись від вікна, пробуджується від якогось сну на яві. З-за потилиці, з-за плечей, з середини хати почав знову підходити до його свідомости і доторкатися до його змислів труп, що лежав на долівці. Під його дотиком поручник ще більше протверезився від суґестії собачого видовища, яке заслонювало досі від його змислів всі иньші вражіння. Здригнувся від огиди. Мерзкий сопух вдирався йому разом з повітрям у ніс, у горло, в легені, у кров. Поручник вихилив кілька разів голову на одну мить крізь кватирку вікна назустріч роз'їдженим пащекам, що млівіч підскакували і дерлися до нього, однак це не помагало. Подразнені і перечулені нерви з огидою корчилися від кожного віддиху грудей, і йому здавалося, що цей нестерпний труп'ячий сопух чути щораз більше і більше. По деякім часі почув шум у вухах і дістав млости. Підвівся в розпуці на ноги і знов упав на лавку. В тій хвилині світло елєктричної лямпки, яку тримав у руці, упало на долівку і на трупа.