І тепер Пархом без рушниці то вже й не чоловік. А так собі. Простий мужик. Бо як він не мисливий то хто він такий – Пархом? Га? Я вас питаю, паничу?! Пархом на мисливстві ще й як понимається… Дай Боже, щоб ваші діточки були такі, як Пархом, мисливці… Пархом знає все: як і що, і коли стріляти, в якому місяці року, з якого прицілу, з якою молитвою.
Пани, котрі приїжджають на Полісся, кажуть, що поліську дичину стереже святий Гумберт… Гм… П'ятдесят сім літ прожив, про всяких святих чував, а такого ще не було… Отакий святий має стерегти поліську дичину… А не діждав би ти… Наш святий Варсонофій – от святий… він стереже… На своїй землі… Так… Качки, курочки, лиски, нурки та иньшу птицю стереже святий Варсонофій, який поліщукові дозволяє бити й весною… От… Ну, як відомо, то иньшу птицю – солонку, дублята, хрустеля, чайку, сивку, дропа, то що пізніше бити, то ліпше, але де ти витримаєш до осени? Нема часу чекати, щоб вона сала нагуляла. Еге… Коби то мені рушничку мою, стрільбочку, показав би я їм… Одним шротом – півкопи… А моя мельничка випотрошить та спече на салі… Ой, ой… Це тобі не паршивий в'юн…
Ішов позаду Сибиковського, розмахуючи руками й балакаючи сам до себе.
Починало тепліти. На небі пливли рідкі, продовгасті, як спущені вітрила, хмарки, де-не-де біло-жовті, як весняний трохи спізнений сніг, їх легкі й пухнаті краї не то рвалися, не то ломилися й танули у синій глибині.
Артем, що самотньо залишився біля хвигури, дивився услід двом сильветкам, які зникали під небосхилом, і здавалися йому якимись диваками. І той високий, довгий панич, попівський синок, і той другий низький, патлач-мисливий, обидва вони шукають чогось, а самі не знають чого.
Поліщуцька Мати… Поліщуцька Мати… Гов… А головне то й забув… Насунув байдужою рукою баранячу шапку на очі, крутнувся на місці й дрібним поліщуцьким кроком пішов до села.
_______
Мильня – лазня.
Дмитро Тягнигоре
Народився у 1880-их роках на Київщині. Справжнє прізвище Дмитро Сідлецький. Православний священик, у час Визвольних змагань – старшина Армії УНР. З 1920 р. жив у Галичині, потім перебрався на Кубу, а звідти до Америки (1924-1930). У 1931 р. на доручення архиєпикопа Теодоровича виїхав до Бразилії для організації УАПЦеркви.
Писав непретензійні історичні та побутові оповідання, які залюбки друкувалися у пресі. Дебютував у часописі «Дніпро» (Трентон, США) у 1924 р., того ж року став постійним автором «Українського Голосу».
Помер 1945 р. у Бразилії в колонії Ірасема (Ірапутан).
Оповідання походить з «Календаря «Українського голосу» на 1936 рік.
Страшний замок
І
На скалистім березі ріки Буг стояв у XVІІІ столітті великий замок, обведений мурованою стіною. Над великою залізною брамою маячіли великі оборонні башти, кругом був глибокий рів, наповнений водою. До брами вів міст, котрий на ніч розводився і половина його ховалась під браму. Мури поросли мохом, великанські дерева окружали замок.
Немало видів старий замок за час свого існування, не одну тайну схоронив у собі. Сумом віяло від замку, а особливо в непогоду, коли панує хуртовина, як скриплять дерева, як почне заводити вітер.
Замок на ту пору, про яку йдеться в оповіданні, належав баронові Артурові Розену, котрий жив самітно, незважаючи на те, що минало йому сорок літ, не женився. Уся услуга замку складалась із старого камердинера Лєопольда, кухарки, а разом і покоївки, п'ятдесятилітньої Марії і фірмана Андрія.
Барон Розен займав лише чотири кімнати в першім поверсі і три в другім. Решта кімнат, близько тридцяти, були багато умебльовані, але ніхто туди не заходив, бо Розен вів замкнене життя, гостей у себе не приймав і сам ні до кого не учащав. Слуги, як і сам господар, були мовчазні, сновигали по коритарях і кімнатах, наче привиди.
В теперішні часи такий замок і його обивателі з певністю стягнули б на себе увагу поліції, але в ті часи нікому не було до того діла.
Час від часу можна було помітити, як пізним вечором на замкове подвір'я в'їжджав закритий будою віз, ставав біля ґанку, злізав високий рудий жид, йшов досередини, а за кілька хвилин виходив з Лєопольдом, Андрієм і Марією і щось замотане в килимок здіймали з воза і вносили до середини, а за якої пів години жид виїжджав з замку.
З яким саме товаром приїжджав жид і лишав його в замку, довідаємось пізніше.