Сам замок і його мешканці були зв'язані з якоюсь глибокою тайною, котру вони старанно оберігали. Тайна та була страшна і відкриття її було ділом нелегким.
II
В Фінляндії, біля міста Гельсінгфорсу, в замку, проживала стара баронеса Анна Розен зі своїм внуком Ґуставом. Стара баронеса любила товариство, для того в замку щодня бували гості. Коли Ґуставови минуло двадцять п'ять літ, баронеса Розен сказала йому одного дня:
– Настав час, коли я маю доручити тобі ключ до відкриття родинної тайни, отже слухай уважно. Твій батько, а мій син Альфред Розен і мама Герміна померли в молодих літах при загадкових обставинах. Жили вони в замку в Україні над рікою Бугом. Я не любила того замку, він наводив на мене тугу і страх, а тому дуже коротко там перебувала і оселилась на стало тут в моїм улюбленім замку. Одного дня приїхав до мене доктор Карл Берґер з тобою, Ґуставе, тобі було тоді всього п'ять літ, і доручив лист твого покійного батька Альфреда, в котрім він писав, що умирає і просив прийняти тебе на виховання. Також повідомляв, що його жінка, а твоя мама Герміна також в тих днях померла. Далі просив, щоби про те усе оповісти тобі, коли будеш мати 25 літ. Що ти маєш поїхати на Україну, до замку баронів Розен і на третім поверсі віднайти в золотій кімнаті тайні дверцята в стіні, і там відкриється тобі велика тайна. Рівно ж там знайдеш лист і певні розпорядження батька, та щоби ти був дуже обережний з братом батька, а моїм сином, та твоїм дядьком Артуром Розеном, котрий мешкає в замку. Ось срібний ключ від потайних дверей в стіні. Тепер від себе мушу тобі сказати, що серце моє відчуває, що Артур є замішаний в справі наглої смерти твого батька і матері. З тої пори він не приїжджав до мене і на мої листи не відповідав, взагалі це людина злої волі і, як мені відомо, досі не женився, а живе одинцем, уникаючи людей. Отож ти повинен бути дуже обережний з ним і нічим не виявити йому своїх замірів. Рівнож ні про що не звертайся з запитами до його служби. Пам'ятай, що той замок страшний, в нім царює нечистий, бажаючий людської крови. Я ні за що в світі не пустила б тебе, але проти передсмертної волі твого батька не можу йти. Виконай заповіт батька і як найскорше покидай замок. Рік перед смертю твій батько зрікся своїх прав до нього в користь Артура, а я тобі записала оцей замок з усіми землями. Тепер ще одно: ось маєш ключ, котрим зможеш відчинити кожні внутрішні двері в замку, він тобі може стати у великій пригоді. Про існування того ключа ніхто не знає. Самого тебе я не пущу, з тобою поїде льокай Волтер Штойк, котрий любить тебе і не завагається голови за тебе положити. Крім того він є мудрий і сильний.
Ґустав Розен з великою увагою слухав слів баронеси Розен, задавав її ріжні питання, розпитував про Артура Розена і розподіл кімнат в замку, бо сам мало що пригадував собі.
За пару днів барон Ґустав Розен виїхав на Україну в товаристві Волтера Штойка. Оба були добре озброєні і споряджені в маленькі потайні ліхтарні.
III
Цілу дорогу Ґустав і Волтер снували пляни, як мають діяти для осягнення своєї мети. Коли були вже близько замку, рішили задержатись, щоби раніше приглянутись, що там діється, а для того завернули в коршму, яка стояла в лісі, на нічліг.
В коршмі не було нікого, лишень коршмар, рудий жид, дрімав на лавці. Побачивши гостей, жид пильно приглянувся до них і з питомою жидам цікавістю, почав розпитувати, куди їдуть, чого і звідки. Подорожні відповіли, що вони купці і їдуть на Волинь.
Повечерявши, подорожні лягли спати. Ґустав, будучи стомленим, зараз заснув, а обережний Волтер не спав; йому видався підозрілим коршмар, а для того рішив бути напоготові.
Проминуло дві-три години, і він почув стукіт надворі. Хтось під'їхав возом до воріт, ще за кілька хвилин дався чути стук у вікно. Коршмар зараз встав і відчинив двері. До сусідньої кімнати увійшло двох людей і почали з коршмарем розмову по-жидівськи. Волтер пильно прислухувався, а знаючи німецьку мову, розбирав, про що велась розмова.
– Що, привіз? – запитав коршмар.
– Привіз, – відповів один з жидів, – молода і гарна. Ти добре заробиш.
– Але ти, Гершку, маєш накинути нам поверх умови, – говорив другий жид.
– Ну, ну! – озвався Гершко, – як добрий товар, то накину. Ви знаєте, що я ніколи вас не скривдив. А з яких вона, з гоїв, чи з панів?
– З панів, дуже гарна, – відповів перший жид.
– Добре, я зараз запряжу коні і відвезу її, - сказав Гершко.
Взяв ліхтарню, і всі три вийшли з коршми. Волтерови стало ясним, що жиди доставляють Гершкови дівчат, а він продає їх, але кому? Може до замку, виринула думка. Треба дослідити; замок недалеко.