Выбрать главу

Ішли дорогою. Було холодно, непривітно.

– Дозволите взяти вас під руку?

Почуття кохання віджило. Нагадались вечори, музика, і мрії про нього, що гасли, коли наставав день.

Зупинились коло дому.

Христина подала руку на прощання.

– Графівно, дякую за цей чудовий вечір. Ніколи не забуду його.

– Справді? В такому разі я вам, пане Мироне, вже нічого не винна.

– Графівно Христино, що ви мені винні? – запитав Мирон, не розуміючи, в чім річ.

– Це реванж за вашу гру на скрипку… Я часто слухала її… ви чудово граєте. Любите музику?

– Так. Дуже. Найбільше люблю шляхетність тонів скрипки.

– Гратиму, все думаючи про вас…

* * *

Відтоді почалося їхнє знайомство. Спочатку стрівались так, наче б ненароком. Довідавшись, що Христина грає на фортепіяні, запитав, чи могла б йому акомпаніювати. Вона радо погодилася.

* * *

Мирон грав цього вечора третю симфонію Бетовена.

Скінчивши грати, поставив скрипку на фортепіян. Був дуже зворушений. По хвилині сказав:

– Графівно Христино! Простіть, коли осмілюсь сказати, що дивний маєстат відчувається в кожному вашому русі, у погляді великих холодних очей, у вашій дещо іронічній усмішці… Може, вам дивно, що це говорю я, але я… очарований вами, графівно!

– Не говоріть мені «графівно», а звичайно «панно Христино»…

– Панно Христино! Горда, чудова Христино! – сказав Мирон, цілуючи її руку.

Христина тремтіла. Ще досі ніхто не сказав їй стільки ніжних слів.

Й коли в перший раз обняв її і довгим поцілунком накрив її уста, Христина легко звільнилась і сказала:

– Ні-ні, це не може бути! Між нами десять літ різниці! Мені тридцять два роки…

– Христино, це старосвітські пересуди!

Христина більше не боронилась. Вона поклала руки на його шию і відповіла таким самим довгим поцілунком.

* * *

Мирон на кілька днів виїхав із міста. Скільки вона передумала за цей час! Вони ще того вечора довго говорили про своє спільне життя. Мирон талановитий скрипаль. Повінчаються. Виїдуть у світ. Він покінчить музичні студії, буде славним скрипалем. Їхнє майбутнє життя мало б бути подібне до казкового кінового фільму.

Був осінній вечір. Пішла в сад і в альтанці мріяла про нього. Тихо-тихо було довкола. Вітер, що вчора гуляв, заховався між листками, не маючи вже сили струсити їх на землю.

З вулиці доходили підпиті голоси. Вони ставали щораз голоснішими, і Христина пізнала поміж ними голос Мирона. Хтось із товариства затягнув фальшиво пісню.

Христина почула розмову п'яних.

– Золоту рибку вдалось тобі зловити!

– А скажи, дуже ти її любиш?

– То вже моя річ. Важне діло, що допоможе стати славним скрипалем… подумайте тільки… Італія, Франція… а там багатство, слава! За це варто й покохати. Ха-ха!

Христина довше не могла слухати. Долонями затулила вуха й прожогом вбігла додому. Напівбожевільна впала на фотель.

Крізь тяжкі шовкові заслони заглянув місяць, і ясний промінь освітив портрет графині Ізабелли.

– Бабуню! Люба бабуню!

Великі, холодні очі графині Ізабелли здивовано дивилися на внучку.

А на етажерці біля портрету старий годинник видзвонив дванадцяту, і музика почала грати менуета. У скляному годинник порушилась фіґурка маркізи й молодого пажа. Паж підійшов до маркізи й попросив до менуету. Танцювали повільно, граціозно. Менует скінчився, і годинник зупинився. Маркіза знова завмерла, а біля неї її паж.

Христина цього не бачила й не чула.

Ранок застав її зовсім зрівноваженою, тільки довкола уст зарисувалась ще гостріше іронічна усмішка, а погляд очей був ще холодніший. Почала пакувати свої речі.

На столі лежав лист до Мирона:

«Шановний Пане Мироне!

Прошу вибачити мені, може, надто довгий жарт. Поцілунки й слова кохання були хвилевою примхою багатої графині. Графиня Христина ніколи б не одружилась із людиною без родової традиції.

Бажаю вам усього кращого – графиня Христина».

Першим міжнароднім потягом графівна виїхала в світ. До краю більш ніколи не вернулась.

Софія Яблонська

Народилася 1907 р. в с. Германові в Галичині. Закінчила Львівську торгівельну школу, 1927 р. виїхала до Парижа, а звідти до Марокко, Єгипту, Цейлону, відвідала Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, побувала на Таїті, в Австралії та Новій Зеландії. 15 років прожила у Китаї. 1950 р. повернулася до Єропи, мешкала на острові Нуармутьє у Франції.