Ішли дорогою. Було холодно, непривітно.
– Дозволите взяти вас під руку?
Почуття кохання віджило. Нагадались вечори, музика, і мрії про нього, що гасли, коли наставав день.
Зупинились коло дому.
Христина подала руку на прощання.
– Графівно, дякую за цей чудовий вечір. Ніколи не забуду його.
– Справді? В такому разі я вам, пане Мироне, вже нічого не винна.
– Графівно Христино, що ви мені винні? – запитав Мирон, не розуміючи, в чім річ.
– Це реванж за вашу гру на скрипку… Я часто слухала її… ви чудово граєте. Любите музику?
– Так. Дуже. Найбільше люблю шляхетність тонів скрипки.
– Гратиму, все думаючи про вас…
Відтоді почалося їхнє знайомство. Спочатку стрівались так, наче б ненароком. Довідавшись, що Христина грає на фортепіяні, запитав, чи могла б йому акомпаніювати. Вона радо погодилася.
Мирон грав цього вечора третю симфонію Бетовена.
Скінчивши грати, поставив скрипку на фортепіян. Був дуже зворушений. По хвилині сказав:
– Графівно Христино! Простіть, коли осмілюсь сказати, що дивний маєстат відчувається в кожному вашому русі, у погляді великих холодних очей, у вашій дещо іронічній усмішці… Може, вам дивно, що це говорю я, але я… очарований вами, графівно!
– Не говоріть мені «графівно», а звичайно «панно Христино»…
– Панно Христино! Горда, чудова Христино! – сказав Мирон, цілуючи її руку.
Христина тремтіла. Ще досі ніхто не сказав їй стільки ніжних слів.
Й коли в перший раз обняв її і довгим поцілунком накрив її уста, Христина легко звільнилась і сказала:
– Ні-ні, це не може бути! Між нами десять літ різниці! Мені тридцять два роки…
– Христино, це старосвітські пересуди!
Христина більше не боронилась. Вона поклала руки на його шию і відповіла таким самим довгим поцілунком.
Мирон на кілька днів виїхав із міста. Скільки вона передумала за цей час! Вони ще того вечора довго говорили про своє спільне життя. Мирон талановитий скрипаль. Повінчаються. Виїдуть у світ. Він покінчить музичні студії, буде славним скрипалем. Їхнє майбутнє життя мало б бути подібне до казкового кінового фільму.
Був осінній вечір. Пішла в сад і в альтанці мріяла про нього. Тихо-тихо було довкола. Вітер, що вчора гуляв, заховався між листками, не маючи вже сили струсити їх на землю.
З вулиці доходили підпиті голоси. Вони ставали щораз голоснішими, і Христина пізнала поміж ними голос Мирона. Хтось із товариства затягнув фальшиво пісню.
Христина почула розмову п'яних.
– Золоту рибку вдалось тобі зловити!
– А скажи, дуже ти її любиш?
– То вже моя річ. Важне діло, що допоможе стати славним скрипалем… подумайте тільки… Італія, Франція… а там багатство, слава! За це варто й покохати. Ха-ха!
Христина довше не могла слухати. Долонями затулила вуха й прожогом вбігла додому. Напівбожевільна впала на фотель.
Крізь тяжкі шовкові заслони заглянув місяць, і ясний промінь освітив портрет графині Ізабелли.
– Бабуню! Люба бабуню!
Великі, холодні очі графині Ізабелли здивовано дивилися на внучку.
А на етажерці біля портрету старий годинник видзвонив дванадцяту, і музика почала грати менуета. У скляному годинник порушилась фіґурка маркізи й молодого пажа. Паж підійшов до маркізи й попросив до менуету. Танцювали повільно, граціозно. Менует скінчився, і годинник зупинився. Маркіза знова завмерла, а біля неї її паж.
Христина цього не бачила й не чула.
Ранок застав її зовсім зрівноваженою, тільки довкола уст зарисувалась ще гостріше іронічна усмішка, а погляд очей був ще холодніший. Почала пакувати свої речі.
На столі лежав лист до Мирона:
«Шановний Пане Мироне!
Прошу вибачити мені, може, надто довгий жарт. Поцілунки й слова кохання були хвилевою примхою багатої графині. Графиня Христина ніколи б не одружилась із людиною без родової традиції.
Бажаю вам усього кращого – графиня Христина».
Першим міжнароднім потягом графівна виїхала в світ. До краю більш ніколи не вернулась.
Софія Яблонська
Народилася 1907 р. в с. Германові в Галичині. Закінчила Львівську торгівельну школу, 1927 р. виїхала до Парижа, а звідти до Марокко, Єгипту, Цейлону, відвідала Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, побувала на Таїті, в Австралії та Новій Зеландії. 15 років прожила у Китаї. 1950 р. повернулася до Єропи, мешкала на острові Нуармутьє у Франції.