— Може, хлопець завівся?
— Оля б сказала.
— Дуже ти своїй Олі віриш! Потайлива вона. А документи вже забрала?
— Йой, не спитала! Не хотілось їхати від неї. Михайло на курорті. Але Оля каже: їдьте, мамо, я вже сама до вечора якось перебуду.
— Могла би в мене переночувати.
— Та не хочеться Олю саму на ніч залишати.
— Ну, то давай, я тобі хоч води у ванну напущу, скупаєшся. До вечора ще далеко.
— Гришка, повертай! — крикнула на вухо мотоциклісту дівчина в оранжевій курточці.
Позаду їхав ще один мотоцикліст, теж з їхньої компанії. Всі зіскочили на нерівну лісову дорогу.
— Ставай! — закомандувала дівчина. — Отут.
— Клас! — прицмокнув Гриша, побачивши галявину, всіяну квітами. — Як у раю!
Дерева ще тільки випускали перші листочки, і ліс був прозорий, за ним виднілося село.
Оля сиділа під хатою на лавці, склавши руки на колінах, і дивилася на ліс. Вона його боялася. Страхалася гадюк, вовків, а ще більше людей. Колись вона ходила з мамою по гриби і там стріла чорного зарослого чоловіка, котрий скрадався між кущів, а побачивши їх, утік.
Сад був голий, але от-от мав покритися цвітом. Зі стежки дівчину міг побачити кожен, і від того їй робилося трохи моторошно.
У коморі, на самому споді старої шафи, загорнутий в папір, лежав чорний порошок — отрута для мишей. Колись вона забруднила об нього пальці, й, перелякана, десь з півгодини мила руки...
Дівчина і двоє хлопців розстелили під дубом гуртожицьке покривало і відкрили першу пляшку.
— Де ж твоя подружка? — запитав той, хто їхав на мотоциклі сам. Він був худий, миршавий і дуже нетерплячий.
— Таких подружок, — злісно засичала дівчина, — я би різала й солила. Знаєш, що вона вчудила? Втекла до мамці, бо їй, бачте, бридко. Ми для неї не дуже чисті!
— Нелька, припини, — обірвав її кавалер. Слухай, що тобі каже дядя. Пойняла?
— Угу. Хіба я замало випила...
Після другої пляшки і консервів у томаті Нелька засміялась:
— Вона думає, що я її, сучку, не знайду... Вовка, ти не в курсі: ми цю подругу хочемо провчити, а не просто так...
— Просто так я б не поїхав, — перевернувся догори черевом Вовка. — Зрештою, на фіга мені ваша Олька? Гришка не скнара — поділиться...
— Дурень! — обурилась Неля. — Гриш, скажи йому...
— Ліньки. Я б поспав трохи. А ти йди по ту мамину доцю.
— Я не винна, — раптом заламала пальці Неля, і ноги її роз’їхались. — Мені прикро, що та цяця має все, а я дочка алкоголіка!
— Ти сама алкоголічка. Топай.
— Я хочу, щоб усе за справедливістю!
— Розливай решту, Гришка.
Вони допили вино і закурили.
— То я піду, — зітхнула Неля.
Вона причесалася, ковзнула помадою по губах і весело, як їй здавалося, попрямувала до села.
— Тягни пляшку, — сказав Вова. — Роздавимо вдвох, Нелька вже й так дійшла до кондиції.
Кури ходили довкола Олі, але їй і на думку не спадало дати їм їсти, бо сама вона не могла проковтнути ні шматочка. Коли дівчина побачила Нелю, то зрозуміла все.
— Привіт! — гукнула Неля. — Збирайся й підемо гуляти!
Оля мовчала.
— Ну? Поговорити треба.
Оля, наче нежива, встала і пішла до хати. Відкрила двері, увійшла, але закрити їх не встигла: Неля підставила ногу в заболоченій старій туфлі. У хаті Оля нагнулася за кросовками.
— Ти що, думаєш іти в старих джинсах? Бери вельвети і кофту зелену, італійську, що пожмотила дати мені поносити.
Оля вийняла лахи з шафи і простягнула їх Нелі.
— На фіга вони мені здалися! — пирхнула та. — Вдягайся швидше!
— Не буду, — сказала Оля.
— Сказано, село, — позіхнув Гришка, здалеку побачивши Олю. — Але морда сойдьот, хоч у прищах. Головне — вся у фірмі. Все одно, я б з нею не ходив. Один раз пробував позлити Нельку, так вона до сих пір не може забути.
— Нелька — нічого, — сказав Вовка.
— Нічого. Як вип’є, то дурна робиться. А мені що? Восени в армію. Поки вернуся, Нелька вже по руках піде. Хто її заміж візьме? На стипендію живе. Старі обоє п’ють. Ти не думай, що я їй догоджаю...
— Я не думаю.
— Плював я на бабів.
— Дозволь познайомити тебе з моєю подругою Олею, — сказала Неля.
— Вова. За знайомство треба випити.
«Джинси ледь не луснуть, боже!» — подумав Вова, і йому захотілося дотулитись до Ольжиного стегна.
— А ми тут без вас скучали, — сказав він.
— Давай пий, бо за пазуху виллю. Тобі що, перший раз? — гаркнула Неля.