— Даремно я кинув Коркханна, — сказав він. — Він ще не зовсім оговтався.
— Його охороняє моя особиста гвардія, — пояснив Джал. — На нараду він прибуде… І ще одна людина, яку, думаю, ви добре пам’ятайте.
На порозі кабінету з’явився високий широкоплечий чоловік у формі Флоту. Чорняве волосся, бронзовий загар на обличчі. Ґордон скочив.
— Хелл Беррел!
Офіцер подивився на нього з подивом:
— Здається, ми незнайомі…
Ґордон опустився у крісло. Звісна річ, Хелл його не впізнав. Так, він став незнайомцем для кращих друзів і для коханої. Яка неприємна ситуація!
— Капітан Беррел! — Почав Джал Арн. — Ви пам’ятаєте агресію Ліги проти Імперії? Коли на мене здійснили замах і брат змушений був стати на чолі держави?
— Хіба можна це забути, ваша величність? — Засмагле обличчя Беррела просвітліло. — Під керівництвом принца Зарт Арна ми добряче дали перцю Лізі біля Денеба!
— Кинувши проти нас свої армади, — продовжував Джал Арн, — Шорр Кан розповсюдив по всій Галактиці послання, яке я хочу нагадати.
Він зробив жест. Настінне панно засвітилося, перетворившись на екран телестерео. На ньому з’явився огрядний, широкоплечий і сивоголовий чоловік, пронизливі глузливі очі якого, здавалося, світяться у напівтемряві приміщення. Рішучий і твердий голос довершував образ людини поза мораллю і забобонів.
— Шорр Кан, — розгублено прошепотів Ґордон. Він добре пам’ятав всевладного, цинічного диктатора Ліги Темних Світів, з яким колись боровся не жаліючи сил, в той час як доля Імперії висіла на волосині.
— Слухайте! — Підняв руку Джал Арн. І Ґордон мимоволі заново пережив свій вже одного разу пережитий страх, коли Шор Канн, як і тоді, сказав: «Зарт Арн — це зовсім не Зарт Арн, він самозванець. Зоряні королі і барони, не жертвуйте собою заради нікчемної мети!»
Екран телестерео згас. Хелл Беррел з подивом подивився на Джала.
— Я це добре пам’ятаю, ваша величність. Його звинувачення були настільки сміховинні, що ніхто не надав їм ніякого значення.
— Він говорив правду, — сказав Джал Арн.
Хелл Беррел розгублено дивився на свого повелителя.
Потім повернувся до Зарт Арна. Той посміхнувся:
— Так, Шорр Кан говорив правду. Мало хто це знає, але сталося так, що кілька років тому я винайшов і випробував на практиці метод обміну розумом з людьми з інших світів і часів. Один з цих людей — присутній тут Джон Ґордон. Саме він був тоді в моєму тілі і привів Імперію до перемоги. Шорр Кан дізнався про це. — Вчений знову натиснув кнопку телестерео. — Як ви пам’ятаєте коли ми розгромили ворожу армаду, керівництво Ліги визнало свою поразку і запросило миру. Подивіться скорочений варіант цієї передачі.
Телестерео відтворило сцену, яка назважди закарбувалася у пам’яті Ґордона. Група переляканих людей в одному із залів цитаделі диктатора Ліги Темних Світів. Один з них виступив наперед. Голос його був хрипким:
— Ми згодні на ваші умови, принце. Тиранію Шорр Кана повалено. Коли він відмовився здаватися, ми повстали. Зараз я його покажу. Він помирає.
Телестерео переключилося на інше приміщення, особисту кімнату Шорр Кана. Диктатор сидів у кріслі, оточений озброєними хмарниками. Обличчя було блідим як крейда, по лівому скроні тяглася темна смуга запеченої крові. Але тьмяні очі на мить прояснилися, йому вдалося навіть слабо посміхнутися.
— Ви виграли, Джоне… Я б ніколи не подумав, що ви посмієте взятися за Руйнівника. Дурням щастить, інакше ви б самі загинули при цьому… Може, я залишок вашого світу, Джон? Народився невчасно? Може бути…
ІІІорр Кан звалився. Один з хмарників схилився над ним.
— Мертвий. Але для нас було б краще, якби він взагалі не з’являвся на світ.
Запис на цьому скінчився. Деякий час у кімнаті панувало мовчання: кожен з глядачів по-своєму переживав побачене. Потім Хелл Беррел виголосив дещо здивовано:
— Так, я пам’ятаю це. І пам’ятаю, що ніхто з нас не зрозумів, чому він так назвав принца — «Джон». Ніхто… — Він пильно подивився на Ґордона. — То, значить, це ви були тоді поруч зі мною? Тоді, під час битви… Це ви… перемогли Шорр Кана?!
— Саме так, — відповів за Ґордона Зарт Арн.
А сам Ґордон полегшено простягнув руку:
— Ось ми і зустрілися, Хелл. Антаресець ще секунду недовірливо дивився на землянина, потім схопив його руку і став гаряче трясти, даючи вихід своїм почуттям.