Саме ці графи Межі — як вони себе називали — і стали найбільш нахабними, зарозумілими і жорстокими правителями Галактики. У своїх домаганнях вони не рахувалися ні з ким, а з Імперією уклали чисто формальний договір, який гарантував їм захист у разі нападу когось із сусідів. Межа давно вже перетворилася на центр всіляких інтриг, тут знаходили собі притулок найзапекліші злочинці. Протягом багатьох століть такий стан справ залишався незмінним. «І дуже шкода, — розмірковував Ґордон. — Якщо добряче прочистити ці зоряні джунглі раз і назавжди, не стало б місця для тієї небезпеки, яка загрожує зараз всій Галактиці». Тримаючись обхідних шляхів, розвідник-«привид» проник вже далеко у зону Межі. Швидкість його за галактичним мірками була середньою, та й озброєння складалося всього з декількох гармат. Але для успішного виконання своєї місії у нього були більш надійні засоби — він міг ставати невидимим. Кожен флот Галактики прагнув мати у своєму складі якомога більше таких кораблів.
— Скоро нам доведеться «зникнути», — зауважив Хелл Беррел, — А переміщатися наосліп у такому хаосі буде досить важко. «Якщо це і хаос, то чудовий!» — Подумав Ґордон. На чорному оксамиті неба алмазами, смарагдами та рубінами виблискували десятки зірок. Екрани радарів показували скупчення космічних брил і уламків всіх розмірів, хмари космічного пилу велично перетинали порожній простір Межі. Вдалині добре було видно Скупчення Геркулеса, яке нагадувало хмару нічних метеликів, що злетілися на світло лампи. Ще далі можна було помітити і слабку точку Канопуса. Побачивши його Ґордон твердо пообіцяв собі повернутися назад живим.
Знову подивившись вперед, він відчув, як уява несе його все далі і далі — за рукави гігантської спіралі Галактики, у незмірну космічну безодню, в глибині якої мерехтіли слабеньким світлом Магелланові Хмари.
— Задалеко далеко, — зітхнув він. — Ймовірно, Зарт Арн помиляється. Магелланійців тут бути не може. А якби вони й з’явилися, то навіщо секретність? Вони нахлинули б, наче лавина. Хелл Беррел заперечливо похитав головою.
— Так вони вже приходили. І були знищені Руйнівником. Тепер їм мимоволі доводиться вигадувати щось нове. Але я згоден — повірити у це важко. Адже попередня навала була чортзна коли!
«Привид» все глибше входив у простір Межі, ухиляючись від численних уламків, які кам’яними потоками мчалися у порожнечі, огинаючи величезні згаслі сонця, несучись все далі від цивілізації. Та ось настав момент, коли Хелл Беррел вказав на маленьку помаранчеву зірку, що з’явилася на екрані.
— Це Аар.
— І що буде тепер? — Поцікавився Ґордон.
— Тепер ми станемо «невидимками», — буркнув антаресець. — І це нам сильно ускладнить решту шляху.
Він віддав наказ, заревіли сигнали тривоги, а у кормових відсіках запрацювали потужні генератори поля, які робили корабель невидимим у звичайному світлі. Одночасно на екранах і «ілюмінаторі» пропало всяке зображення. Ґордон не вперше летів на кораблі цього типу, тому це його не здивувало. Генератори створили навколо корпусу своєрідний енергетичний кокон, який змушував світло і випромінювання радарів його огинати, і корабель став абсолютно невидимим. Але у кожної палиці є два кінці — екіпаж теж втратив можливість спостерігати за навколишнім середовищем. Просуватися можна було лише повільно і обережно, розраховуючи на спеціальний субспектральний радар.
Повільно тяглися години. Ґордон мимоволі порівняв це з підводним човном XX століття, який прокладає собі шлях у океанській безодні. Те ж відчуття сліпоти і безпорадності, той же страх зіткнення — у даному випадку з метеоритами, виявити які субспектральний радар не здатний, і навіть те ж істеричне бажання скоріше побачити Сонце… Тонкі цівки поту стікали по обличчю Хелла Беррела, який прокладав курс до єдиної планети помаранчевої зірки. І ось за наказом капітана корабель завмер на місці.
— Під нами повинна бути поверхня планети, — промовив антаресець, витираючи піт, — Нічого більше повідомити не можу. Будемо сподіватися, що ми не «з’явимося» прямо над головою місцевих. Ґордон знизав плечима.