У сад уже набралося чимало людей, а дедалі, то народ усе прибував та прибував. То все були свої, городські, а ось посунули і приїжджі. Повагом та згорда уступають дворянські та земські стовпи у садок, зажмурюючи очі від того світу, що ллється на їх зо всіх боків; за ними, розкидаючи здивовані погляди, дріботять їх прихильники та поклонники, стріваючись з давніми городськими знайомими, з ким доля приводила то замолоду служити, то разом гуляти… «Та невже Іван Петрович?..» — «Він самий і є. А ви ж, вибачайте, хто самі будете?» — «Невже не пізнаєте? Сидора Трохимовича не пізнаєте?» — «Ви Сидір Трохимович?! Боже ж мій!..» — І давні приятелі приязно вітаються, смачно цілуються. Починаються розмови, як живеться, як можеться?.. Згадують давнє і, згадуючи, дивуються, регочуться… Чого колись не було!.. Усюди гомін, галас, гук.
Аж ось знову гогонула полкова музика і увесь той гармидер покрила… Голосно покотилися тонкі та різучі вигуки флейт та кларнетів; протяжно загули сурми та фаготи; литаври лящать, аж відляски розходяться; турецький барабан стогне та охає, аж гілля на дереві хитається від його товстих забоїв… Людський гам та гук додає решту… Все помішалося вкупу — і заводи музики, і людський гук, гомін, — не чутно виразно ні одного слова, не розбереш поодинокої розмови — все гуде, гукає, лящить, верещить, все вихориться, наче завірюха зимою… А народу набралося — і в вокзалі, і коло вокзалу, і по темних закутках саду, по глухих дорожках його, — всюди повно, битком набито.
Музика переграла і стихла. Виразніше почувається людський гомін. Тому заманулося того, тому другого. Гукають прислужникам мерщій подавати. Одні примостилися під вокзалом чай пити; другі розтеклись по халабудках пивком прохолодитися; треті потягли у вокзал «сірка» смикнути… Просторіше стало по дорожках, вільніше і коло вокзалу… Стовпи поважно сновигають і ведуть тиху розмову.
— Что это такое? Только и слышно: интересы крестьянства, интересы крестьянства того требуют!.. Да разве все крестьянство? Разве исторические судьбы государства ими создавались? Это черт знает что такое! Если мы, культурные элементы, не выступим вперед и не заговорим о диком разгуле демагогии, то что же государство ожидает? Оно потонет, оно должно потонуть в разливе самой страшной революции… Мы должны стать на страже и предупредить!.. — гомонів глухо, товсто придавлюючи на кожному слові, стовп.