- Поїдьмо, поїдьмо, - хапаючись за шапку, мовив Кравченко. - Бо час I обiдати, аж кишки пiдвело.
Горпина тiльки тодi догадалася, про що вона забула.
- Тiточко! тiточко! - заплакана кинулась вона надвiр. - Постiйте, пiдождiть, хоч пообiдаєте з нами. За цим проклятим клопотом i розуму збудешся!
Федiр i Христя зосталися однi в хатi. Поки Христя збиралася собi в дорогу, Федiр одно, знай, ходив. Як же Христя, передавши Петруся дiвчинцi, напрямилася йти, Федiр став напроти неї, прикро подивився своїми засмученими очима, скрикнув: "Отак у нас завжди! Господи! Господи!.." - i нестямно схопився за голову руками.
У Христi серце перевернулося, сльози затремтiли на очах. Перша думка, що вдарила її в голову, була: "Певно, Федiр її признав, бо так прямо випалив перед нею своє признання…" I вона, похнюпившись i не сказавши йому нi слова, вийшла з хати.
На сiнешньому порозi вона стрiла Оришку, Кравченка i Горпину. Горпинi таки довелося уговорити бабу зостатися пообiдати.
- А ми вертаємося. Просить Горпина обiдати, - сказала їй Оришка.
- Я вже не знаю, чи вгоджу чим панночцi. Просила б провiдати мужичої страви. Колись забився до нас слiдователь. Такий гарний пан, дякував. Прохали 6 панночку. Чим багатi, тим i радi… - замовила Горпина перед нею, рвучи слова.
- Та панночка хоч посидять. Ми швидко се дiло порiшимо, бо кишки аж кавчать, - сказав, смiючись, Кравченко.
- Про мене не турбуйтеся. Я посиджу, пiдожду, - сказала Христя i собi вернулася за другими.
Горпина така рада, не здержалася i кинулася поцiлувати Христю у руку. Христя помiтила i пiдставила губи. Двi давнi подруги поцiлувалися. "Якби ти знала, кого цiлуєш! - подумала Христя. - Чи цiлувала б?"
Не менше зрадiв i Федiр, як вони вернулися. Засмучений та збитий з пантелику, вiн зразу ожив, заметушився, забiгав.
- Просю вас, сiдайте. Я на хвилину, я зараз - i вiн кудись побiг з хати.
Поти Горпина розсадила гостей та вийняла пироги з печi, i Федiр уже звернувся. З одної кишенi вiн витяг пляшку горiлки, а з другої - щось друге, червоне i поставив на столi.
- Ви не повiрите, як менi оця спiрка у печiнках сидить. Та не проходить тижня без того, щоб отакого не скоїлося, - пожалiвся вiн. - Тiльки й забудешся, як добрий чоловiк приб'ється до хати та розговорить. Спасибi вам, що вернулися. Ануте, лиш, вип'ємо по чарцi. Се повинна бути добра горiлка. Ач, жовта яка.
- Вистояла?! - граючи лукавими очима, сказав Кравченко.
- Жид казав, що давня. А бог його знає, яка вона. - I, наливши в чарку, вiн першу пiднiс бабi.
- У кого в руках, у того й в устах! - одказала та, одводячи чарку рукою.
- Жiнко! Десь у нас i друга була чарупина. Ке, лиш, сюди та попотчуй' панночку. То ж я для їх купив пляшку тернiвки.
- Для мене? - червонiючи, спитала Христя. - Марно ви i втрачалися. Я не п'ю.
- Не можна, наша панночко. Хоч пригубте, - потчуючи, прохала Горпина.
- Ось я поцокаюся э панночкою. Будьмо здоровi. Хай нашi вороги вигибнуть, - i Федiр, цокнувшись чаркою, зразу вихилив. Потiм попотчував бабу i Кравченка.
Христя надпила трохи i поставила. Тернiвка здалася їй такою смачною. Вона, здається, ще нiколи нiчого смачнiшого не пила.
- А справдi добра, - сказала вона.
- То просимо вас викушати всю, - кланяється Горпина. - Та й пирiжечком заїсти. Пирiжки з свiжим сиром, i сметана свiжа.
- Хiба з вами, - сказала Христя, беручись за чарку.
- I я вип'ю, - i Горпина потяглася до горiлки. Сама з пiвчарочкiг випила i других попотчувала.
- Хай нашим ворогам така шибениця! - скрикнула Христя, вихиливши чарку i вибризнувши остатню краплю поверх голови.
- О, наша панночко! наша голубочко! - скрикнула Горпина i, прихилившись до неї, цмокнула у плече. - Мов ви мiж нами родились, так знаєте нашi' звичаї та поговiрки.
- За се не стид ще по чарцi випити! - сказав Кравченко.
- Випити! Випити! - скрикнув Федiр i почав знову потчувати. Пiсля третьої усi зразу загомонiли весело та гучно, так, мов бджоли в улику перед роєм. Недавньої сварки i признаку не було. Федiр розказував усякi приповiстки за дякiв, за попа, Горпина утiшалася перед Христею своїми дiтьми, котрi на полу натоптувались пирогами. Кравченко розповiдав про всякi плутнi, хто кого обдурив, хто нажився, i завжди вихвалював мистецького' плутягу. Одна Оришка з посоловiлими очима, мов та сова, мовчки позирала на всiх. Христя пiсля двох чарок тернiвки розчервонiлася - мов макова квiтка виглядала з-за столу, а очi її так i плясали. Вона ще нiколи не почувала, щоб їй було так гарно, так любо. Все те давнє, що вона кинула у селi, тепер вернулося до неї i так встало, пестливо-правдиве i рiдне, воно робило її на хвилинку щасливою. Оце б i їй так було. I вона утiшалася б своїми дiтьми, як утiшається Горпина, i вона турбувалася б коло свого господарства, як i ся турбується. А тепер?..