— Та в нас їх немає, — щебече Христя. — Як же там наші? Чи всі здорові, вибрикують?
— Та ще вибрикують, слава тобі боже!.. Мати кланяється, Одарка…
— А ви ж, дядьку, на базар?
— На базар же. Та не так, бач, на базар, як мати плаче, дуже журиться за тобою… Щодня побивається, немає та й немає ніякої чутки про тебе… Одарка утіша, так ніщо не помагає — плаче! От я й думаю: поїду лиш на базар, провітрюся і об тобі звістку привезу матері.
— Спасибі вам, — дякує Христя. — А я й сама збираюся у село.
— Як? Чого?
— У гості. Спасибі хазяйці, пускають.
— То от і гаразд: я тебе й підвезу.
А тут і Загнибідиха, зачувши у дворі гомін, виткнулася з хати.
— Хто то? — питає Христі.
— Це наш сусіда, з села.
— От і гаразд: то завтра з ним і поїдеш.
— Оце ж ми й раємося, — каже Карпо.
— То чому ж ти чоловіка не закличеш у хату? Добре гостей приймаєш! — жартою виговорює Загнибідиха Христі.
— Спасибі вам, — кланяючись, дякує Карпо. — Я тут не сам, — за ворітьми шкапа.
— Ну, то що! Хіба й у двір не можна завести? Переночуєш тут, а завтра й поїдете. Заїзди, заїзди! — каже Загнибідиха.
Христя рада, а Карпо ще радніший. То йому на базарі стій і не спи цілу ніч; стережи шкапу та добра, що на возі; а то він у хазяйському дворі заночує.
Поти Карпо розпрягав шкапу та возився коло воза, Христя скінчила роботу і кликнула його в кухню. Увійшла до їх і хазяйка. Така обхідчаста, така ввічлива; розпитує про село, про сходи, про Христину матір; хвалиться не нахвалиться Христею.
— Ти б засвітила та вечеряти гостеві дала, — сказала вона, коли почало смеркати, і вийшла в кімнату.
Поти Христя засвітила світло, поти витягла страву з печі, уже Загнибідиха і звернулася, та ще й з непорожніми руками: чарка горілки трусилася і грала проти світла у її руках. Вона піднесла її Карпові. Той, щиро подякувавши, випив і почав вечеряти.
— Добра у тебе, Христе, хазяйка, — сказав він, коли Загнибідиха вийшла з кухні.
— Все рівно, що мати, — одказала та тихо.
— Значить, тобі добре! За селом байдуже?
— Всього буває. Часом — з квасом, порою — з водою… А у вас же на селі як? — І Христя почала розпитувати про знайомих.
Карпо розказував, що за нею журяться дівчата.
— Горпина скільки раз забігала провідати матір, розпитати за тебе; хвалиться, що тепер без тебе й улиця — не улиця; все збирається сама у город служити. Вона б, може, й зібралась, так мати спиняє.
— А Ївга? — спитала Христя.
— Ївга заміж збирається.
— За кого?
Карпо усміхнувся:
— Та вже ж не за кого — за Тимофія! Там у них чудасія, та й годі. Вона то хоч і зараз, так він, бач, не хоче. Діло дійшло до суду, до позвів… А це хтось казав, що, либонь, наладилося. Незабаром і весілля.
— Нуте, а Супруненко удовольнився?
— Удовольнився!.. Все налазить на матір за подушне. Коли б я не одстоював, то хто його знає, що б воно й було. Сказано — як оса та ув'яз! Та, видно, йому бог не попустив сього даром.
— Як саме?
— Колотиться з сином. То він був недужий, а то й одужав, та хто його знає, що йому поробилося: ходе, як дурний. А це після свят надумав кидати батька, — піду на заробітки… Батько не пускає; так хоч у город піду наймуся, а в одну шкуру — не хочу дома бути! Батько здержує, не пускає. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця у найми пускати, а він рветься. Доходе до лайки й до бійки. Грицько хвалився, — либонь, п'яненький! Якби, каже, знав таку свою лиху годину, не боронив би йому тебе брати.
— Хай він піде тричі умиється з своїм Федором, — одказала гордо Христя.
Розмова на тому і порвалася. Карпо, довечерявши, пішов до шкапи довідатися, а Христі чогось так важко на душі стало, їй наче й шкода Федора, а згадає про похвалки Грицькові — досада так і впнеться в серце. «Як то він носиться з своїм Федором! Дума, як багач, то так усяк і побіжить за його…»
Невесела лягла вона спати і довго не спала. То вона ворочалась; то думки все такі непривітні ссали за серце — і вона важко зітхала, їй зразу одпала охота і додому їхати. Чого вона поїде? За матір Карпо звістку привіз — здорова, тільки журиться… А кого їй більше бачити? Ще стрінеться з дурноверхим Федором, то знову підуть про неї поговори… Незчулася, коли й заснула. Прокинулась — уже світ білий заглядав у вікна, і Карпа не було в хаті. Вона вийшла довідатися — чи немає на дворі, — і на дворі не було.
Карпо махнув на базар, щоб мерщій справитись і, не гаявши часу, повернути додому. Коли він вернувся, Христя не тільки зібралася в дорогу, а й по хазяйству — дров наносила, овощ на страву накришила.