Книга III «Математичних начал» описує розрахунки вже виміряних, а також нові передбачення щодо ще не виміряних речей, але навіть в останньому третьому виданні «Математичних начал» Ньютон не зміг навести жодного передбачення, яке науковці підтвердили б за 40 років з часу першого видання цього твору. Утім, якщо брати все разом, доказів на користь теорій руху й тяжіння Ньютона було достатньо. Ньютону не потрібно було наслідувати Арістотеля й пояснювати, чому всесвітнє тяжіння є, тож він і не намагався. У своєму «Загальному повчанні» Ньютон зробив висновок:
Досі я пояснював явища в небесах та нашому морі силою тяжіння, але ще не вказував на причину цього тяжіння. Фактично ця сила виникає з якоїсь причини, що проникає аж до центрів Сонця та планет, не зменшуючи її потуги, і яка діє не пропорційно величині поверхонь частинок, на які вона діє (як зазвичай роблять механічні причини), а пропорційно кількості твердої матерії, і дію якої поширено скрізь на безмежні відстані, завжди зменшуючись обернено квадратам відстаней… Поки що я не зумів вивести з явищ причини таких властивостей сили тяжіння, а гіпотези я не вигадую.
Вихід книжки Ньютона цілком доречною в цьому разі одою відзначив Галлей. Ось її остання строфа:
Тож ти, хто сьогодні небесним нектаром смакує,
Ходи й прославляй у піснях ти зі мною це ім’я
Ньютона, що Музам він милий; за те, що
Відкрив він нам скарби заховані Істин:
Так щедро в свідомість його Феб перелив
Всю власну божественну сутність, що
Жодному з смертних до богів вже ближче не стати.
«Математичні начала» встановили закони руху та принцип всесвітнього тяжіння, але лише цим їхня важливість не обмежена. Ньютон дав майбутній науці модель того, якою має бути фізична теорія: набір простих математичних принципів, що чітко керують величезним діапазоном різних явищ. Хоч Ньютон дуже добре знав, що сила тяжіння була не єдиною фізичною силою, його теорія виявилася універсальною – кожна частинка у Всесвіті притягує кожну іншу частинку із силою, пропорційною добутку їхніх мас та обернено пропорційною квадрату їхнього розділення. «Математичні начала» не лише вивели закони планетного руху Кеплера як точне розв’язання спрощеної задачі – руху точкових мас у відповідь на вплив сили тяжіння однієї-єдиної масивної сфери. У цій книжці Ньютон пішов далі, пояснивши (навіть якщо й лише якісно в деяких випадках) багато інших явищ: прецесію рівнодень, прецесію перигеліїв, шляхи комет, рухи супутників, зростання та спадання припливів, падіння яблук16. Проти цього всі попередні фізичні теорії були вузькі й обмежені.
Після публікації «Математичних начал» у 1686–1687 роках Ньютон став відомий. У 1689 році, а потім знову в 1701 році він був обраний членом парламенту Кембриджського університету. У 1694 році став доглядачем Монетного двору, де очолив реформу англійської монетної системи, не полишаючи при цьому посади Лукасівського професора. Коли в 1698 році до Англії приїхав російський цар Петро I, він збирався відвідати Монетний двір і сподівався поспілкуватися з Ньютоном, але я не можу знайти жодної згадки про те, чи зустрілися вони насправді. У 1699 році Ньютон був призначений на посаду керівника Монетного двору зі значно кращою платнею. Розбагатівши, він зміг дозволити собі відмовитися від професорської посади. У 1703 році, після смерті його давнього ворога Гука, Ньютон став президентом Королівського товариства. У 1705 році він отримав лицарський титул. Коли 1727 року Ньютон помер від каменя в нирках, його з державними почестями поховали у Вестмінстерському абатстві, навіть попри те, що свого часу він відмовлявся приймати причастя Англіканської церкви. За словами Вольтера, Ньютон був «похований як король, що зробив багато добра своїм підданим»17.