Досягнення арабської науки були результатом праці багатьох окремих діячів, жоден із яких не особливо виділявся з решти, як, скажімо, Ґалілей та Ньютон під час наукової революції. Далі я стисло опишу галерею середньовічних арабських учених, які, гадаю, можуть дати деяке уявлення про їхні досягнення в різних сферах.
Першим зі значних астрономів/математиків Багдада був аль-Хорезмі[29], перс, що народився близько 780 року на території сучасного Узбекистану. Аль-Хорезмі працював у Байт аль-Гікмі та створив широко використовувані астрономічні таблиці, які почасти ґрунтуються на спостереженнях індусів. Його знаменитим твором із математики був «Кітаб аль-Джебр ва-ль-Мукабала», присвячений халіфу аль-Мамуну (який сам був наполовину персом). Від цієї назви походить слово «алгебра». Але це не був насправді твір з алгебри в її нинішньому розумінні. Формули, наприклад для розв’язання квадратних рівнянь, наведено словами, а не символами, що є необхідним елементом алгебри (із цього погляду математика аль-Хорезмі була менш передовою, ніж у Діофанта). Від аль-Хорезмі ми також отримали назву порядку дій для розв’язання проблем – алгоритм. У тексті «Кітаб аль-Джебр ва-ль-Мукабали» безсистемно змішані римські цифри, вавилонська шістдесяткова система числення та нова система чисел, що ґрунтується на 10, перейнята з Індії. Мабуть, найважливішим внеском аль-Хорезмі в розвиток математики стало його пояснення арабам цих індійських чисел, які, у свою чергу, стали відомі в Європі як арабські числа.
Окрім помітнішої постаті аль-Хорезмі в Багдаді працювала продуктивна група інших астрономів IX століття, включно з аль-Фергані (Альфраґанусом)[30], який написав популярний стислий виклад Птолемеєвого «Альмаґеста» й розробив власну версію схеми руху планет, описаної у Птолемеєвих «Планетних гіпотезах».
Основним заняттям цієї багдадської групи було поліпшити вимірювання розміру Землі, які зробив Ератосфен. Аль-Фергані, зокрема, представив меншу окружність, що багато століть по тому навело Колумба (як ми згадували у примітці на сторінці 70) на думку, що можна пережити океанську подорож на захід з Іспанії до Японії. Це, можливо, найвдаліша помилка в розрахунках в історії.
Арабом, що справив найбільший вплив на європейських астрономів, був аль-Баттані (Альбатеній), народжений близько 858 року на півночі Месопотамії. Він використовував та виправляв Птолемеїв «Альмаґест», зробивши точніші вимірювання кута ~23,5° між шляхом Сонця зодіаком та небесним екватором, тривалості року та окремих сезонів, прецесії рівнодень та положень зірок. Він запозичив і застосовував тригонометричну функцію синус із робіт індійських вчених замість хорди, яку використовував та обчислював Гіппарх (див. технічну примітку 15). Його роботи часто цитували Коперник і Тіхо Браге.
Перський астроном ас-Суфі (Азофі) зробив відкриття, космологічне значення якого не усвідомлювали аж до XX століття. У 964 році у «Книзі нерухомих зірок» він описав «хмаринку», завжди присутню в сузір’ї Андромеди. Це було найперше відоме спостереження того, що тепер називають галактиками (у цьому разі – великої спіральної галактики M[31]). Працюючи в Ісфагані, ас-Суфі також брав участь у перекладі арабською робіт із давньогрецької астрономії.
Мабуть, найбільш вражаючим астрономом Аббасидської епохи був аль-Біруні. Його роботи були невідомі в середньовічній Європі, тому й латинізованої версії його імені немає. Аль-Біруні жив у Середній Азії, а в 1017 році відвідував Індію, де виступав із лекціями з давньогрецької філософії. Він враховував можливість того, що Земля обертається, навів точні значення широти й довготи різних міст, підготував таблицю значень для тригонометричної функції, відомої як тангенс, а також виміряв густину різноманітних тіл та рідин. Претензії астрології він висміював. В Індії аль-Біруні винайшов новий метод вимірювання окружності Землі. Описував він його так4:
Якось, живучи у місті-фортеці Нандана в індійській землі, я спостерігав з високої гори на заході від фортеці велику рівнину, що лежить на південь від гори. Мені спало на думку, що треба випробувати там цей метод [метод, описаний раніше]. Тож просто з вершини гори я чітко побачив місце, де Земля сходиться з блакитним небом. Я виявив, що лінія прямої видимості [до горизонту] опускається нижче від базисної лінії [тобто горизонтального напрямку] на величину 34-ї хвилини дуги. Потім я виміряв перпендикуляр гори [тобто її висоту] і виявив, що вона становить 652,055 ліктя, де лікоть – це міра, яку використовують у тій місцині, щоб виміряти довжину тканини31.