З цих даних аль-Біруні зробив висновок, що радіус Землі становить 12 803 337,0358 ліктя. Щось із його розрахунками пішло не так, бо з наведених даних він мав обчислити цей радіус як приблизно 13,3 млн ліктів (див. технічну примітку 16). Звісно, він міг і не знати висоти гори із заявленою точністю, тож практичної різниці між 12,8 млн та 13,3 млн ліктів не було. Наводячи радіус Землі до 12-ї значущої цифри, аль-Біруні був недоречно точний, тобто припустився такої самої помилки, яку ми вже бачили в Арістарха: здійснені розрахунки та наведені результати мали значно більший ступінь точності, ніж це давала змогу точність вимірювань, на яких базувався розрахунок.
Якось я теж втрапив у таку халепу. Колись давно я мав розрахувати шлях атомів крізь низку магнітів у генераторі атомних пучків. Це було ще до появи персональних комп’ютерів або кишенькових електронних калькуляторів, але я мав електромеханічну обчислювальну машину, що вміла додавати, віднімати, множити та ділити до восьми значущих цифр. Через лінощі у звіті я навів результати розрахунків до восьми значущих цифр – так, як вони вийшли з обчислювальної машини, – не потурбувавшись округлити їх до реалістичної точності. А керівник почав мені дорікати, що вимірювання магнітного поля, на яких базувалося моє обчислення, були точні лише до кількох відсотків і що будь-яка точність понад це взагалі не має сенсу.
У будь-якому разі сьогодні ми не можемо судити про точність значення радіуса Землі у 13 млн ліктів, яке отримав аль-Біруні, бо ніхто не знає довжини ліктя, яку він використовував. Аль-Біруні казав, що в милі 4 000 ліктів, але що він розумів під милею?
Поет та астроном Омар Хайям народився в 1048 році в перському місті Нішапурі й помер там само близько 1131 року. Він очолював обсерваторію в Ісфагані, де укладав астрономічні таблиці та планував календарну реформу. У Самарканді, що в Середній Азії, він писав на теми алгебри, наприклад про розв’язання кубічних рівнянь. Англомовним читачам він найбільш відомий як поет – завдяки чудовому перекладу XIX століття Едварда Фіцджеральда, який переклав 75 зі значно більшої кількості катренів (чотиривіршів), які Омар Хайям написав перською, також відомих як «Рубаї». Не дивно, що, як незламний реаліст, автор цих віршів геть не сприймав астрологію.
Найбільші внески до розвитку фізики араби зробили в оптиці: спочатку наприкінці X століття завдяки Ібн Сахлю, який, імовірно, розробив правило відбиття променів світла (більше про яке в розділі 13), а потім завдяки великому аль-Гайсаму (Альґасану). Аль-Гайсам народився в Басрі, що на півдні Месопотамії, близько 965 року, але працював у Каїрі. Серед його творів, що дійшли до нашого часу, можна назвати «Книгу оптики», «Про світло Місяця», «Про гало та райдугу», «Про параболічні запалювальні дзеркала», «Про властивості тіней», «Про світло зірок», «Роздуми про світло», «Про палаючу сферу», а також «Про форму затемнення». Він правильно зрозумів, що заломлення світла пов’язане зі зміною швидкості світла, коли воно переходить з одного середовища в інше, а також експериментально виявив, що кут заломлення пропорційний куту падіння лише для невеликих кутів. Але він не надав правильної загальної формули. В астрономії він наслідував Адраста й Теона, намагаючись дати фізичне пояснення епіциклам та деферентам Птолемея.
Сьогодні вважають, що один із перших хіміків Джабір ібн Гайян (Ґебер) жив наприкінці XVIII або на початку IX століття. Про життя його відомо мало, тому незрозуміло, чи багато написаних арабською мовою робіт, що йому приписують, справді створила одна особа. Існує також великий масив робіт латиною, що з’явилися в Європі у XIII та XIV століттях, приписуваних Ґеберу, але сьогодні вважають, що автор цих робіт не той самий, що й автор робіт арабською, приписуваних Джабіру ібн Гайяну. Джабір розробив техніку випарювання, сублімації, плавлення та кристалізації. Він цікавився способами перетворення металів на золото, тому його часто називали алхіміком, але відмінність між хімією й алхімією, що практикувалися в його час, штучна, бо тоді не було жодної основної наукової теорії, яка доводила б, що такі перетворення не можливі. На мою думку, важливішою для майбутнього науки є відмінність між тими хіміками й алхіміками, що наслідували Демокріта в розгляді функцій матерії в суто натуралістичному ключі незалежно від правильності їхніх теорій, а також послідовниками Платона (і, якщо відкинути метафоричність, Анаксімандра та Емпедокла), що привносили у вивчення матерії людські або релігійні цінності. Джабір, імовірно, належить до других. Наприклад, він високо цінив хімічне значення числа 28 – кількості літер арабського алфавіту, яким написано Коран. Чомусь для нього було важливо, що 28 утворюється множенням 7 – нібито числа металів – і 4 – числа якостей: холодне, тепле, мокре й сухе.