В XI столітті іслам почав виявляти ознаки відкритої ворожості до науки. Астроном аль-Біруні скаржився на антинаукові настрої серед ісламських екстремістів15:
Серед них були схильні до крайнощів люди, готові затаврувати науки як безбожні та заявити, що ті вводять людей в оману, щоб змусити неуків, як вони самі, ненавидіти науки. Бо це допомогло б їм приховати власне невігластво й відкрити двері до повного знищення науки та вчених.
Є добре відомий історичний анекдот, у якому один релігійний фанатик критикував аль-Біруні, бо астроном використовував інструмент, де місяці перераховувалися за своїми назвами давньогрецькою – мовою християн-візантійців. Аль-Біруні на це відповів: «Візантійці ще й їдять, тож не робіть цього».
Ключовою постаттю у зростанні напруги між наукою та ісламом часто називають аль-Ґазалі (Альґазеля). Народжений у 1058 році в Персії, він перебрався до Сирії, а потім до Багдада. Окрім місця проживання, він також радикально змінив і переконання, перейшовши від ортодоксального ісламу до скептицизму, а потім назад до ортодоксальності, але поєднаної із суфійським містицизмом. Засвоївши ідеї Арістотеля й підсумувавши їх у творі «Винаходи філософів», пізніше він розкритикував раціоналізм у своїй найвідомішій роботі «Непослідовність філософів»16. (Ібн Рушд, прихильник Арістотеля, парирував, написавши «Непослідовність непослідовності».) Ось як аль-Ґазалі висловився про давньогрецьку філософію:
Єретики в наш час чули такі вражаючі імена, як Сократ, Гіппократ, Платон, Арістотель та ін. Їх ввели в оману послідовники цих філософів своїми перебільшеннями про те, що ці давні майстри мали надзвичайні інтелектуальні здібності; що математичні, логічні, фізичні та метафізичні науки, які вони розвивали, найглибші; що їхній блискучий інтелект виправдовує їхні самовпевнені спроби відкрити приховані речі дедуктивними методами; і що з усією витонченістю інтелекту та оригінальністю досягнень вони не визнавали авторитету релігійних законів: заперечували обґрунтованість позитивного змісту історичних релігій і вірили, що все це лише лицемірна брехня й банальність.
Атака аль-Ґазалі на науку набула форми «оказіоналізму» – доктрини про те, що все, що відбувається, є одиничним випадком й кероване не якимись законами природи, а безпосередньо Божою волею. (Ця доктрина була в ісламі не нова – століттям раніше її розвинув аль-Ашарі, опонент мутазилітів.) У представленій аль-Ґазалі проблемі XVII «Спростування їхньої віри в неможливість відступу від природного перебігу подій» можна прочитати:
На наш погляд, зв’язок між тим, що вважають причиною, і наслідком не [є] обов’язковим… [Бог] має владу створювати задоволення голоду без споживання їжі, смерть без відтинання голови або навіть збереження життя з відітнутою головою, та й будь-що інше зпосеред пов’язаних речей (незалежно від того, що вважають причиною). Філософи заперечують цю можливість; фактично вони обстоюють її неможливість. Оскільки розбір таких речей (які незліченні) може тривати нескінченно, розгляньмо лише один приклад: горіння пучки бавовни, коли її торкається вогонь. Ми визнаємо можливість контакту між цими двома речами, що не призведе до горіння, як і можливість перетворення бавовни на попіл без контакту із вогнем. А вони заперечують таку можливість… Ми говоримо, що це Бог – за посередництвом ангелів чи безпосередньо – є чинником створення чорноти в бавовні або розпаду її частин та їхнього перетворення на тліючу купку чи попіл. Натомість вогонь, який є неживою істотою, не має жодної дії.
Інші релігії, як-от християнство та юдаїзм, теж визнають можливість дива, відступів від природного порядку, але тут ми бачимо, що аль-Ґазалі заперечував важливість будь-якого природного порядку взагалі.
Це складно зрозуміти, бо ми, безумовно, спостерігаємо у природі певні закономірності. Сумніваюсь, що аль-Ґазалі не знав, що небезпечно сунути руку у вогонь. Він міг би залишити місце для науки в ісламському світі як вченню про те, здійснення чого Бог зазвичай бажає, – позиції, яку займав у XVII столітті Ніколя Мальбранш. Але аль-Ґазалі не пішов таким шляхом. Його міркування висловлені в іншій роботі «Початок наук»17, у якій він порівнює науку з вином. Вино зміцнює тіло, але все одно заборонене для мусульман. Так само астрономія та математика зміцнюють розум, але «ми все одно боїмося, що через них когось може потягнути до небезпечних доктрин».