Світло над сходами ледь блимало, але сходинок мало й до того ж вони широкі, тож вона піднімалася, майже не дивлячись під ноги; з-під нещільно причинених дверей спальні пробивалась яскрава смужка й відсвічувалася на начищеній до блиску площадці сходів. Уже кілька днів вона їла за столиком біля вікна, вітальня внизу здавалася надто помпезною без Хермана, на таці поміщалося все, а Флора така прудка, їй начеб подобалося, що тепер, коли сеньйор у від’їзді, сеньйора Матильда їсть нагорі; Флора залишалася з нею, і вони якийсь час теревенили про те та се, Матильда воліла б, аби Флора їла разом із нею, але Карлітос розповість Херманові, а той почне читати їй мораль, мовляв, повинні бути дистанція та повага, Флора теж боялася, адже врешті-решт Карлітос завжди про все дізнається й розповідає Херманові. Та й про що зараз гомоніти з Флорою, коли залишається тільки одне — розшукати пляшку, яку вона заховала за книгами, й перехилити півсклянки віскі, задихнутися, а тоді налити знову й випити майже біля вікна, розчахнутого в ніч, у порожнечу, де нічого не відбудеться, де навіть не з’явиться тінь під деревом, не зажевріє вогник сигарети, що здійматиметься й опускатиметься, ніби подаючи незбагненний, але такий очевидний сигнал.
Вона жбурнула гриби у вікно, поки Флора готувала тацю з десертом, почула, як та піднімається сходами, немов побрязкуючи балабольчиками, сказала їй, що гриби були напрочуд смачними, завважила, що десерт має чудовий колір, попросила принести ще міцної подвійної кави й пачку сигарет із вітальні. Така спека, сеньйоро Матильдо, треба залишити на ніч відкритими вікна, перед сном я обприскаю все рідиною від комах, я вже поклала Карлітоса, він одразу заснув, а ви ж бачили, як він опирався, скучив за татом, сердешний, а Симон вечорами розповідає йому казки. Скажіть, коли вам щось іще потрібно, сеньйоро
Матильдо, я з вашого дозволу хотіла б раніше лягти спати. Звичайно, вона дозволила, хоча Флора ніколи не запитувала її про таке, а закінчивши справи, просто зачинялася в своїй кімнаті й слухала радіо або шила; вона глянула на Флору, й та втішливо посміхнулася, підхопила тацю з філіжанкою з-під кави й пішла по флакон із рідиною від комах: мабуть, я залишу його тут, на комоді, сеньйоро Матильдо, ви самі обприскаєте перед сном, бо хоч би що там кажіть, а ця рідина смердюча, краще вже зробити це перед самісіньким сном. Вона причинила двері, останнє побрязкування таці на сходах; ніч запала в ту саму мить, коли Матильда вийшла до бібліотеки по пляшку, щоб поставити її біля крісла.