— Платити, — вторує йому Ярара. — До чого дійшли — міняємо щурів на свободу.
— Вони ще гірші — міняють свободу на щурів, — жартує Лосано.
Із закутка, де Ілла вперто латає безнадійно рваний чобіт, долинає схожий на кашель сміх. Це теж гра слів, іноді Лосано влучає просто в десятку, і тоді здається, ніби він таки має рацію, викручуючи все навиворіт, наче рукавички, дивлячись на все під якимось іншим кутом зору. Чаклунство бідняка, як сказав колись сам Лосано.
— А як бути з дівчинкою? — запитує Ярара. — Ми не зможемо заглиблюватися з нею в хащі.
— Авжеж, каже Лосано, — але на узбережжі можна знайти рибалку, який переправить нас вище за течією, це питання везіння та грошей.
Лаура подає йому мате й чекає, але всі мовчать.
— Як на мене, ви вдвох повинні вирушати просто зараз, — мовить вона, не дивлячись ні на кого. Ми з Лосано щось придумаємо, а ви не баріться, вирушайте зараз же в гори.
Ярара запалює сигарету, випускає дим, що оповиває йому лице. Тютюн у Калагасті кепський — через нього сльозять очі й усі кашляють.
— Ти колись бачив ще одну таку божевільну? — запитує в Ілли.
— Ні. Мабуть, вона хоче позбутися нас.
— Ідіть до дідька, — Лаура відвертається від них, намагаючись стримати сльози.
— Гроші можна роздобути, — каже Лосано. — Якщо ми вполюємо достатньо щурів.
— Якщо вполюємо.
— Це можливо, — запевняє Лосано. — Треба тільки розпочати просто сьогодні, вирушити на пошуки. Порсена розрахується з нами і дозволить скористатися вантажівкою.
— Згода, — мовить Ярара, — але від слова до діла — самі знаєте.
Лаура чекає, втупившись у губи Лосано, уникаючи глядіти в його задивлені кудись у порожнечу очі.
— Треба йти до печер, — говорить Лосано. — Не прохопившись нікому ні словом, узяти всі клітки й повантажити на хуру Гусмана. Якщо пробовкнемося, вони почнуть торочити про старого Мільяна й не пускатимуть нас, бо добре до нас ставляться. Старий того разу також нічого їм не сказав, пішов на свій страх і ризик.
— Кепський приклад, — озивається Ярара.
— Просто він пішов сам, просто йому не пощастило, просто бозна-що ще. А нас троє, і ми не старі. Ми оточимо їх у печері — а я гадаю, що там одна печера, а не кілька, — а тоді викуримо звідти. Лаура розріже нам цю коров’ячу шкуру, обмотаємо ноги вище чобіт. А з грішми подамося на північ.
— Про всяк випадок прихопимо набої, — каже Ілла Лаурі. — Якщо твій чоловік правий, щурів стане на десять кліток, а решту перестріляємо, і нехай собі тліють, трясця їхній матері.
— Мільян теж мав рушницю, — мовить Ярара. — Втім, звісно, старий і сам.
Він дістає ножа, пробує пальцем лезо, підводиться, підходить до коров’ячої шкури й починає різати її рівними смужками. Він зробить це краще за Лауру, жінки не вміють орудувати ножем.
Гнідий увесь час тягне ліворуч, рябий його стримує, і хура, залишаючи невиразний слід, рухається вздовж пасовиська просто на північ, Ярара напинає віжки й кричить на гнідого, а той, наче протестуючи, мотає головою. Вже споночіло, коли дісталися до підніжжя невисокого стрімчака, але здаля вони встигли розгледіти вхід до печери, що вирізнявся на тлі білого каменю; двоє-троє щурів учули їх і сховалися в печері, поки вони вивантажували дротяні клітки й розставляли їх півколом біля входу до печери. Мулат Ілла бере мачете й починає рубати суху траву, з хури знімають ганчір’я та керосин; Лосано наближається до печери, бачить, що може ввійти туди, якщо ледь нахилити голову. Інші кричать йому, щоб не дурів, залишався ззовні; промінь ліхтаря нишпорить по стінах, шукаючи найглибший, непролазний хід — чорний отвір аж кишить червоними цятками, що починають хаотично метушитися, вихоплені світлом.
— Що ти там робиш? — гукає Ярара. — Вилазь, дідько б тебе вхопив!
— Хрущ, — стиха промовляє Лосано до отвору, з якого на нього, мов з вирви дивляться щурячі очі. — Виходь, Хрущ, виходь, королю щурів, ось і перетнулися наші дороги, ми тут із тобою сам-на-сам, і ще Лауріта, скурвий сину.
— Лосано!
— Та йду вже, йду, — неквапно озивається Лосано, вибирає пару найближчих очей і, не відводячи від них променю світла, видобуває револьвер і стріляє. Жмут червоних іскор, і на тому все, либонь, схибив. Тепер тільки викурювати їх димом, вийти з печери й допомогти Іллі, який розкладає суху траву та ганчір’я; вітер сприятливий, Ярара підносить сірника, і всі троє чекають біля кліток; Ілла залишив прохід, аби щури могли тікати з пастки, не обсмалившись, і можна було перехоплювати їх просто перед відкритими клітками.