Обернувшись, Гарпер побачила Рене, яка стояла в прочинених дверях морозилки.
— Щоправда, для мене загадка, як ви в такому місці примудрилися зберегти апетит, — провадила вона. — Фу-ух, але ж тут і тхне. Це найліпше, що ми можемо їм запропонувати?
— Господи, — пробурмотів Бен. — Спершу вона, тепер ти. Вибачте, що в клятому «Гілтоні» не було вільних місць для підозрюваного у вбивстві та його поплічника. Та й що ти тут, на Бога, робиш? Тобі слід спати. Нікому не можна бути надворі вдень. Правила існують не просто так.
— Дівчатам кортіло дізнатися, як там Отець Сторі, а коли я навідалася в лазарет, то Гарпер там не було. Тож я припустила, що, найімовірніше, вона пішла в кафетерій. Я можу чимось допомогти?
— Ні, — відповів Бен.
— Так, — сказала їй Гарпер. — Цьому чоловікові потрібен холодний компрес на обличчя, чашка гарячого чаю та похід у туалет. Хоча, мабуть, не в такій послідовності. Обом слід поснідати. І ти права: це загиджене місце не підходить. В лазареті стоїть два вільні ліжка. Нам варто...
— Обговоренню не підлягає, — відрізав Бен. — Вони залишаються тут.
— Обидва? Що ж. Я саме збиралася до цього дійти. Ти сказав, що містер Маццучеллі напав на Отця Сторі. Але я не дуже розумію, чому містер Клайн теж під замком.
— Бо вони заодно, ця парочка. Одного разу вони вже згуртувалися, щоб втекти з місця утримання.
— Але я так розумію, містера Клайна навіть близько не було біля місця нападу на Отця Сторі?
Очі Бена потьмяніли, а погляд став безвиразним.
— Ні. Він був у човні зі мною. Отець Сторі та Маццучеллі прибули до табору першими. Тоді Еллі та Майк. Клайн і я загубилися, блукаючи в імлі. Якийсь час я не міг відшукати бухту. Врешті помітив миготливе світло і попрямував до нього. То була Еллі, сигналила нам з берега. Вона лишилася на пляжі, щоб упевнитися, що ми знайдемо дорогу, коли Майкл рушив уперед. Ми левдве встигли затягти каное на берег, коли почули, як Майк кличе на допомогу. Тоді попрямували до того місця... — Гарпер помітила, що Бен почав розповідати історію так, наче його допитував ворожий адвокат. — ...і знайшли там Майкла, який сидів на снігу з Отцем Сторі, а навколо була кров. Майк сказав, що хтось його вбив. Та коли Еллі перевірила його пульс, ми визначили, що він поки ще з нами. Майкл доніс Отця Сторі до табору, де ми зустріли кількох людей, які тримали містера Маццучеллі. Еллі зауважила, що на ньому чоботи й пальто Отця Сторі. По тому становище швидко набуло ворожого характеру. Обом цим чоловікам поталанило, що їх не вколошкали на місці.
— Це все-таки не пояснює, чому з ним поводяться, як із загрозою, — сказала Рене.
— Коли справи стали кепськими, мій товариш погукав на допомогу. Я її надав, — відповів Ґілберт.
— Він зламав три пальці на правій руці Френка Пендерґраста, — пояснив Бен. — І вдарив Джеймі Клоуз у горло так сильно, що попервах я думав, що він перебив їй трахею. Джеймі, між іншим, дев’ятнадцять, заледве що не дитина.
— Дитина, яка тримала в руках розбиту пляшку, — виправдовуючись, сказав Ґілберт.
— Я маю оглянути їх обох, — промовила Гарпер. — А містера Пендерґраста мала б обстежити насамперед.
— Він не хотів відволікати тебе від Отця Сторі, — відповів Бен. — Дон його гарненько перев’язав підручними ганчірками.
— Бляха, — вилаялася вона.
Травми, яких Гарпер не могла як слід вилікувати через брак медикаментів, нагромаджувалися: субдуральна гематома, забиття обличчя, переохолодження, вивихи Джона. А ще його побиті ребра та численні зміщення, і от тепер — сильно потрощена рука. Вона мала йод, бинти та «Алка-Зельтцер». Дірку в черепі Отця Сторі Гарп запечатала корком та свічним воском, наче лікар із сімнадцятого століття. Хоча тут, посеред лісу, таки було сімнадцяте сторіччя.
— Що б там Клайн вчинив чи не вчинив, давайте дещо прояснимо. Нам усім відомо, хто розбив голову Отцю Сторі. І Клайну це відомо незгірш. Він став на його бік.
— Він став на захист друга, якому загрожувала зграя лінчувальників, — уточнила Рене. — Це цілком зрозуміло.
— Як на мене, йому слід краще обирати собі друзів, — промовив Бен, глянувши на Ґілберта Клайна. — Його друзяка мало не вбив людину. Клайн це знав. Він міг залишитись осторонь. Натомість вирішив і собі вдатися до життєво небезпечних порухів. Як маєш що заперечити, Клайне, валяй. Зараз саме час.
— Ні, сер, — промовив Ґілберт; тільки дивився він на Рене. — Так усе й було. Мацц — єдина причина, чому я не сконав у тюрязі. І я б нізащо не вибрався з того диму і не дістався каное, якби не він. Я заледве ноги волочив. Він мене на собі тягнув. Тому я вирішив, що мій обов’язок — не стояти осторонь, дивлячись, як його вбиватимуть.