Коли Гарпер глянула назад, котяра уже був у Рене на руках. Від задоволення тварина примружила очі. Рене поставила радіо додолу, ніжно погладжуючи кота по спині.
— Це мій кіт, — вигляд у Рене був приголомшений, наче її щойно пробудили від глибокого сну. — Кіт, якого я лишила самого, ще минулого травня. Містер Трюфель. Ну, взагалі-то Трюффо, але для друзів він Трюфель.
Пожежник зістрибнув з підніжки. Обличчя в нього було кам’яним.
— Ти впевнена?
— Ну звісно ж. Гадаю, свого кота я впізнати можу.
— Але ж на ньому ані нашийника, ані жетона. Ти не можеш знати напевне.
Рене спалахнула рум’янцем.
— Він підійшов прямісінько до мене. Застрибнув на руки, — Джон мовчав, і вона провадила: — Чому це не може бути він? Я жила в цьому районі. Саме на цій вулиці, щоб ти знав. За милю звідси, південніше, але все-таки на цій вулиці.
— Кіт залишиться тут, — сказав він їй.
Рене розтулила рота, щоб заговорити, але затнулася і втупилася в Пожежника. Вираз нерозуміння на її обличчі поволі поступився місцем похмурому смиренню.
— Звісно, — відповіла вона. — Безглуздо думати... звісно, ти правий.
Рене потерлася носом об писок кота, а тоді ніжно поставила його на землю.
— Ні! — скрикнула Еллі. — Що ти робиш? Ми можемо його взяти.
— Атож. Я повезу його з собою, — промовила Гарпер.
Вона згадала вираз, що промайнув на обличчі Рене, коли жінка побачила свого кота.
То було щось більше, ніж задоволення, — то був спалах шоку. Гарпер подумала, що десь глибоко в душі Рене вже здалася, перестала вірити в щастя — лишила мрії про нього разом з тілом Ґілберта у склепі. Тож раптова можливість відчути радість ошелешила її. Нік теж уже зістрибнув з вантажівки і припав навколішки, здійнявши пилюку, повільно підповзаючи з зосередженим, майже зачарованим виразом. Кіт вигнувся в Рене між ніг, сторожко споглядаючи за хлопцем нефритовими очима-намистинками.
— А якщо вони почнуть обшукувати задні шафки і знайдуть його? — запитав Пожежник.
— Подумають, що кіт сховався у вантажівці. Порегочуть собі.
— Ні. Вони почнуть скрізь нишпорити, ось що вони зроблять.
— Проголосуймо, — запропонувала Гарпер.
— Ніяких сраних, бляха, голосувань! Це небезпечно. Кіт залишиться.
— Містере Руквуд, — почала Гарпер, — я вже по саме горло сита людьми, які вирішили, що мають ексклюзивне право вирішувати, що безпечно, а що ні. Я спробувала шлюб — і п’ять років вислуховувала, що речі, які роблять мене щасливою, насправді мені лише шкодять. Я спробувала релігію — перестрашену церкву святого підспівування, храм Блискоту — і отримала приблизно те ж саме. Тож у нас тепер демократія, і ми проголосуємо. Не хнюпся, в тебе голос теж є.
— Потрійні овації виборчому процесу! — скрикнула Еллі.
Пожежник кинув розлючений погляд на неї та її брата.
— Більшість суспільств визнають, що діти не достатньо поінформовані, щоб брати участь у публічних дебатах.
— Більшість дітей не рятували твою кістляву невдячну сраку від публічного закидування камінням. Голосуймо. Усі ми. І я голосую за кота, — промовила Гарпер.
— Я голосую за майбутнє без котів, — сказав Джон, а тоді тицьнув пальцем у Рене. — Як і вона. Бо, на відміну від тебе, Рене Ґілмонтон розсудлива й обачна жінка. Правда ж, Рене?
Рене витерла мокру щоку рукою.
— Він правий. Як щось станеться з дітьми через те, що ми потягли з собою кота, я цього не витримаю. Це непомірний ризик. Та й до того ж... цілком може бути, що це все ж таки не мій кіт.
— Ти брешеш, Рене, я бачу тебе наскрізь, — промовила Гарпер. Вона повернула голову і зиркнула на двох дітлахів з виразом праведної люті. — Ваші голоси?
— Я за кота, — озвалася Еллі.
Нік здійняв великого пальця вгору.
— Ви з Джоном у меншості! — скрикнула Гарпер. — Містер Трюфель поїде з нами!
— Гарпер, — здригнулася Рене. — Ні. Справді. Ти не... ми не можемо...
— Ми можемо, — відказала Гарпер. — І будемо. Це, курва, демократія. Звикайте до неї.
Містер Трюфель вигнув спину, тулячись до щиколотки Рене, а тоді зиркнув на Гарпер так, наче іншого результату й не очікував.
11
Гарпер витягнулась у темряві поряд з Рене та котом, який примостився поміж жінками. Вони сховалися за трьома рядами вогнегасників, а Еллі з Ніком причаїлися під витками шлангу в іншому відсіку. В обличчя Гарпер лізла шерсть містера Трюфеля, тож із кожним вдихом вона вбирала крихту таємного життя кота за останні десять місяців: цвіль, пилюку, цвинтарний ґрунт, запах підвалів та високої трави, пляжу та дренажної труби, смітників та кульбаб.