— Комусь за це гівна перепаде, — зітхнув чоловік.
— Угу. На рахунок цього жодних сумнівів, — відказав Пожежник. — Ай, та в сраку це. Якщо комусь мусить перепасти, то чом би не мені? Та й що вони мені ото зроблять? Якщо їм захочеться влаштувати прочуханку, доведеться пхатися на північ, у Мейн, і шукати мене там. Давай ручку. Я впишу правильні номери.
— Зробиш це?
— Ага. Навіть автографа поставлю.
— Чуєш, Ґлене? Може, хочеш я по Сі-Бі передам? — запитав хтось інший. Судячи з голосу, то був якийсь юнак, у якого ще навіть голос не зламався. — Я це питання можу за п’ять хвилин вияснити, з хлопцями з міськуправи.
Гарпер обома руками взяла Містера Трюфеля. Він тихенько нявкнув. Дівчина поволі рушила до вантажівки, а тоді заклякла, витріщившись на порожню будку.
Прилаштована до піддашшя, на неї дивилася відеокамера. Вона бачила себе в дещо розмитому зображенні на блакитному екрані всередині будки.
Жінка досі задивлялася на монітор камери стеження, коли перед нею виринув один з охоронців, ставши між Гарпер і запиленою будкою. Він був практично дитиною, з коротко стриженим волоссям, рудим, як морква, і з гвинтівкою «М-16» через плече. Гарпер дивилася йому прямо в спину. Якби він озирнувся і зиркнув на будку, то зустрівся б з нею поглядом — побачив би її на моніторі. Але натомість вартовий спрямував погляд до переду вантажівки, і вказав на будку великим пальцем.
— Я знаю кількох людей у відділі громадських робіт, — промовив юнак. — У них там є повний список усіх схвалених автівок, і завжди є хтось у офісі — Алвін Віппл, чи, може, Джейкоб Ґрейсон. Скажуть нам, що робити.
Гарпер заштовхнула містера Трюфеля у відсік. Обережно підняла ногу, витягуючи її якомога вище, і залізла у машину.
— Слушна думка! Так і зроби, — вигукнув до нього Пожежник. — Ні, стривай... бляха, повернись-но сюди. Тобі ж планшетка треба, щоб правильні номери назвати.
Гарпер визирнула через досі прочинені дверцята відсіку, і побачила, як рудоволосий юнак підтюпцем повернувся до кабіни. За мить він уже зник з-перед очей.
Гарпер обережно зачинила дверцята.
Вона простягнула Трюфеля Рене і знову переставила вогнегасники, щоб як слід сховатися... марна трата зусиль, як виявилось, оскільки ніхто до них так і не зазирав, а за якусь мить вони уже рушили геть. Гарпер розпласталася у відсіку, і в лівій нозі нервово сіпнувся м’яз.
Містер Трюфель тихенько муркотів. Рене провела пальцями його загривком.
— Гарпер, хочеш, дещо тобі розповім? — стишено запитала жінка.
— Що? — спитала Гарпер.
— Я сумніваюся, що це мій кіт, — сказала Рене.
12
Пожежна машина здригнулася, від’їхавши на кілька футів назад, а тоді майже неохоче рвонула вперед. Металеві борозни в асфальті знову заспівали під шинами. Немов звіддаля, Гарпер почула дзеленькіт мідного дзвоника — то Пожежник калатав вартовим своє adios.
Вантажівка набрала швидкості, женучи на північ.
— Нам вдалося, — промовила Рене. Вона присіла, спершись на лікті. — Гадаю, ми в безпеці.
Гарпер не стала відповідати. Вона підвела голову й легенько гепнула нею об сталеву підлогу відсіку, переймаючись через камеру стеження.
— Що таке? — запитала Рене.
Гарпер похитала головою.
Якийсь час вантажівка їхала, не зупиняючись. Гарпер припускала, що Джон розігнався до шістдесяти чи сімдесяти, і тепер легко та швидко мчить дорогою. Їй подумалося, що за якийсь час здригання і хитання машини, разом з відчуттям невпинного руху, можуть заколисати її.
Втім, уже за десять хвилин Джон знизив передачу. Вантажівка поволі спинилася, гравій під колесами захрустів, під рамою загрюкали камінці.
Коли Пожежник відчинив дверцята відсіку, Гарпер сиділа навколішки.
— У нас проблеми, правда? — запитала вона.
— Ні, — у Джона була звичка: щоразу, коли брехав, він дивився прямісінько в очі. — Хотів запитати, чи не сядеш зі мною спереду.
Відчинився інший відсік, звідки вистромила голову Еллі, потираючи долонею наїжачене волосся світло-медового кольору, яке вже почало відростати.
— Ніка теж візьми. У нього ноги смердять.
— Що ж, гаразд, — кивнув Джон.
— Як на мене, то не варто було тут спинятися, — промовила Гарпер. — Ми заблизько до кордону.
— Треба було підживити відерко, — сказав Пожежник.
Усі вони повилазили, щоб трохи розім’ятися. Гарпер уперлася рукою в поперек, похрускуючи суглобами. Легкий бриз, здійнявши у повітря пилюку, здмухнув волосся їй з чола.