Пожежник розчахнув дверцята кабіни й перемкнув машину на задній хід. Ляснув, туго напинаючись, буксирний ланцюг. Шини пожежної вантажівки закрутилися, задиміли, а тоді поволі потягнули фуру з контейнером убік, під акомпанемент скреготу металу.
Коли ваговіз було усунуто, Гарпер вперше змогла побачити дорогу, що тягнулася вперед. Менш ніж за двадцять футів від фури шматок шосе поглинув кратер завбільшки з компактне авто. Трохи далі був ще один кратер, цього разу на смузі обгону. За півмилі по шосе дорогу перетинало велетенське дерево, гігантська модрина, що якимось незбагненним чином кристалізувалася від вогню. Дерево мало такий вигляд, наче його виготовили з паленого цукру. Дорожнє полотно було довгим і прямим, над розм’яклим погнутим асфальтом мерехтіло марево.
— Відтепер рухатися будемо потроху, — промовив Пожежник.
Щодо цього він помилявся.
16
Джон скерував вантажівку в об’їзд великих потрощених ям на дорозі, під’їхав до поваленої модрини, а тоді зупинився знову. Гарпер та інші навіть не стали завдавати собі клопоту залазити до пожежної, натомість ідучи за нею пішки. Небо над ними хмарилося, наче ось-ось мало задощити, та тільки цього не станеться, і колір у хмар був неправильний. Забарвлені в оранжево-рожевий, вони наче були підсвічені заходом сонця, хоча надворі стояв полудень. У повітрі зависло статичне відчуття на кшталт того, що виникає напередодні грози. Від тиску барабанні перетинки у Гарпер неприємно пощипувало.
Пожежник причепив буксирувальний ланцюг до поваленого дерева і здав вантажівкою назад. Пролунав гучний тріск. Пожежник вигадливо вилаявся.
— Чула, що він сказав? Жодна жінка такого не зробить, — промовила Рене. — Це анатомічно неможливо.
Джон зістрибнув з кабіни. Ланцюг відірвав од дерева десятифутову гілку.
— Ланцюг треба довкола стовбура обв’язати, — порадила Еллі. — Або воно на шматки ламатиметься.
Поки Еллі з Пожежником в’язали трос навколо середини дерева, Нік сидів на задньому бампері вантажівки з Рене та Гарпер.
— Пограймо в гру, — запропонувала Рене. — Двадцять запитань. Хто хоче бути першим?
Гарпер перекладала. Нік відповідав жестами.
— Він хоче знати, чи це тварина, чи овоч, чи неживий предмет.
— Неживий. Начебто. Лишенько. Не дуже добре почали.
Так усе й тривало, з Гарпер у ролі перекладача-посередника.
— Це щось жовте? — запитала вона за нього.
— Так, але ще ніби як помаранчеве.
— Тепер він хоче знати, чи воно більше за авто.
— Так, набагато.
Нік метушливо змахував руками.
— Він каже, що це «вантажівка», — сказала Гарпер.
— Ні! — радісно вигукнула Рене.
Нік зістрибнув з бампера, розмахуючи на всі боки руками.
— Він каже, що це «велика жовта вантажівка», — сказала Гарпер.
— Ні! — повторила Рене, суплячись. — Скажи, що ні. Він дарма витрачає запитання.
На той момент Гарпер вже й собі злізла з заднього крила, знову позираючи на шосе.
— Нам треба йти, — мовила вона.
Але Нік уже помчав до переду авто. Гарпер підтюпцем подалася за ним, не перестаючи кричати; її голос підвищувався від зойку до чогось, що більше нагадувало вереск.
— Джоне! Нам треба йти! Нам треба йти! Прямо! ЗАРАЗ!
Джон стояв однією ногою на підніжці, до половини занурившись у кабіну, однією рукою тримаючись за кермо. Він визирнув, щоб прокричати вказівки Еллі, яка розсілася на модрині, прилаштовуючи буксирний ланцюг до стовбура. Коли він почув крики Гарпер, то роззирнувся навколо, а тоді примружив очі й почав вдивлятися в дорогу за її спиною.
Здалека, за милю від них, під сонцем виблискувала помаранчева вантажівка. Гарпер чула віддалене ревіння двигуна «фрейтлайнера», який сунув на них.
— Еллі, злізай з дерева! — закричав Джон.
Еллі приклала руку до вуха й похитала головою: не чую. Гарпер і сама ледве чула голос Джона крізь гудіння двигуна на холостому ходу.
Гарпер застрибнула на підніжку до Пожежника і щодуху закалатала в мідний дзвоник. Виразу її обличчя Еллі вистачило: дівчина зістрибнула з дерева й кинулася бігти до них.
— В машину, в машину! — кричав Джон. — Хутчіш, негайно, мені треба здати назад.
Еллі підхопила Ніка з землі руками за стегна, здійняла над дорогою і побігла до задніх дверей вантажівки.
Джон дав їм секунд десять, щоб залізти, а тоді почав давати задню. Заревів двигун. Вантажівка смикнулася, прикута до дерева. Шалено закрутилися шини. Гарпер стояла на підніжці, тримаючись однією рукою за прочинені дверцята, а іншою — за передпліччя Джона.