— Я мав рацію, коли казав, що захворів через тебе, моя маленька, — промовив він. — Це правда, ти не заразила мене драконячою лускою, однак я все одно став хворий, хай інакше. Гірше. Бути поряд з тобою — це наче мати легку гарячку. Така жінка, як ти — наче болячка. Ти паразитувала на мені, як бактерія. Гадки не маєш, як я хочу одужати. Вилікуватися.
Він замахнувся знову, але Гарпер відштовхнулася п’ятами. Лезо лопати розітнуло димку, потягнувши за собою шовковисті клаптики диму.
— Колись я думав, що ти станеш моєю музою, — промовив він, а тоді зайшовся химерним, деренчливим реготом. — Думав, ти надихатимеш мене! Що ж. Зрештою, так і склалося. Зрештою, ти привела мене до мого покликання: гасити пожежі. Я такий добрий маленький пожежничок, що гашу їх ще перед початком. Розумієш? У певному сенсі, ти таки стала моєю музою!
«Муза з мене краща, ніж із нього — письменник», — спало на думку Гарпер, і щодо цього вона аж ніяк не шкодувала. Джейкоб дивився на неї лише крізь призму натхнення та звинувачення, але в будь-якому разі їй було відведено роль його палива. Вона завжди була лише чимось, що можна спалювати.
— Твій бойфренд ще живий? — запитав Джейкоб, хитнувши головою в бік вантажівки. — Я сподіваюся, що так. Відітну тобі довбешку і покладу йому на коліна перед тим, як порішити. Щоб він востаннє глянув на твоє лице і промовив твоє ім’я. Щоб знав, що йому не вдалося втримати те, що він забрав у мене.
Гарпер подумки завела пісню без слів. Ліва рука зашурхала, задимілася, засяяла, а тоді — замерехтіла вогнем. Вона здійняла її, і Джейкоб вгатив по ній лопатою. Полум’я згасло. Гарпер заревіла від болю.
— Він тебе цього трюку навчив? — запитав Джейкоб. — Чи тільки член давав смоктати? Ганьба, що він не навчив тебе не гратися з вогнем. Жінка твого віку має знати, чим це закінчується, моя маленька. Маленькі дівчатка, які граються з вогнем, рано чи пізно обпікаються. Згоряють з кінцями.
Та Гарпер не слухала. Вона дивилася повз нього. Серце шалено закалатало, їй геть перехопило подих.
— На мене дивися, — сказав Джейкоб. Кінчиком лопати від підпер їй підборіддя і підвів голову вгору, спрямовуючи погляд на себе. — Я до тебе звертаюся, моя маленька. Ти хоч чула, що я тільки-но сказав? Хоч слухала взагалі? Маленьким дівчаткам не слід гратися з вогнем. Бо так люди й калічаться.
— Так, — прошепотіла Гарпер. — Ти правий. Мені дуже шкода, Джейкобе.
Він здивовано примружив очі, а тоді почав розвертати голову назад.
На ту мить жінка з полум’я подолала півшляху між ним та вантажівкою. Зросту вона була Джейкобового, а волосся її струмувало довгими, жовто-червоними косами позаду. Жінка була немов оголеною, хоча її мінлива, нетривка форма радше нагадувала постать, зіткану з багряних шовкових ниток. Лише очі палали яскравою блакиттю, наче полум’я паяльної лампи. По собі вона залишала сліди — червоні вогненні відбитки.
— Мама? — запитала Еллі, футів за тридцять від них. Вона все-таки спустилася схилом донизу, тримаючи за руку Ніка. Голос її був стишеним і збентеженим.
Жінка з полум’я жбурнула сокиру з вогню. Вона відвела руку, і та вмить зринула у неї в долоні. Сокира поцілила Джейкобу в обличчя, він нестямно закричав. Вогонь розтікався його обличчям, перекинувся на волосся. Постать смикнула рукою, і в долоні, виникаючи нізвідки, з’явилася нова сокира. Насуваючись на нього, жінка пожбурила вдруге. Цього разу сокира вразила його у груди. Брудні, просякнуті мастилом рештки його колись білої футболки спалахнули. Похитуючись, Джейкоб ступив у її бік, однак чоловіку геть нічого не було видно крізь чорний дим, що струмів з його голови. Жінка відступила вбік, наче тореадор. Він поточився і впав на одне коліно.
Жінка присіла поряд, ніжно огортаючи його у свої вогненні обійми.
18
Еллі навпочіпки сиділа біля підніжжя насипу, тримаючи Ніка на руках. Дівчина притисла братове лице до грудей, уткнувши голову йому в плече: обоє припали одне до одного, наче дві половинки горіха.
Полум’я, що колись було жінкою, здійнялося над зчорнілим задимленим трупом Джейкоба Ґрейсона. Постать облишила свою здобич і рушила до дітей. Під її п’ятами лишалися вогненні сліди, від яких танув і вкривався бульбашками асфальт.
За десять футів від Ніка з Еллі вона напрочуд граційно опустилася, беручись за щиколотки та всідаючись зі схрещеними ногами на землю. Еллі здійняла голову, втупившись поглядом у фігуру, а тоді стиснула брата за плече, даючи зрозуміти, що загрози немає.