Чоловік присів, склавши руки на колінах, і поглянув Нікові в обличчя, а тоді голосно, повільно рухаючи губами, промовив:
— Там! Куди ти прямуєш! Повно! Дітлахів! Повно малечі! Щоб гратися!
Нік скоса дивився на Гарпер, поки вона тлумачила сказане руками. Його відповідь перекладу не потребувала. Хлопчик здійняв великого пальця вгору.
Джим задоволено кивнув і, хльоснувши, напнув на обличчя маску.
— Нумо. Застрибуйте у джип.
Гарпер йшла поряд з Пожежником. Однією рукою вона тримала чоловіка за лікоть, а в іншій несла «Портативну маму». Щоб її почули крізь раптовий порив вітру, вона підвищила голос і вигукнула:
— У мене лише два питання: коли ми зустрінемо Марту Квінн, і чи пускає вона композиції на замовлення?
Вилізаючи за кермо, Джим озирнувся до них. Крізь пластикову панель у його масці прозирнула усмішка.
— Вже зовсім скоро ви приєднаєтеся до неї.
Друге питання чоловік залишив без відповіді.
31
Провівши останні двадцять днів на ногах, у безперервній ходьбі, Гарпер навіть відчувала легкий переляк через стрімкий рух джипа. Її посадили спереду, поряд з Джимом. Рене та Пожежник розмістилися на задніх сидіннях, Еллі протиснулася між ними, а Нік застрибнув Рене на коліна. Разом з ними в дорогу вирушив один з вартових; щоправда, сидів він на машині ззаду, звісивши ноги і тримаючись за раму: його гвинтівка недбало погойдувалася на паску, перекинутому через шию.
Щойно Джим розвернув авто, скеровуючи його на широку гравійну стежку, яку навіть дорогою назвати не можна було, Гарпер замлоїло ще сильніше. Вони мчали по баюрах та вибоїнах, а гілляччя ялин лупило джип. Джим повідомив, що прямують вони зараз Ранішньою стежкою.
— Її було задумано як трек для велосипедистів, — промовив чоловік, немов вибачаючись. — І туристів-скелелазів. Просто це найкращий шлях до пропускного пункту, в об’їзд міста.
— Дивно, що ви досі тягаєтеся у всьому цьому спорядженні, — заговорив Пожежник, нахиляючись уперед. — Вони б мали вже повністю розібрати, як відбувається процес зараження. Луску досліджують скільки? Рік? Якщо ми дотумкали, то вони точно повинні були. Ті ваші експерти на острові.
Джим вислухав його, проте відповідати не став.
— Попіл! — вигукнув Пожежник, перекрикуючи гуркіт автомобіля. — Якщо не контактувати з попелом, то турбуватися нема про що!
— Це одна з теорій, — відказав Джим.
— Це ніяка не теорія, це факт! — відрізав Пожежник.
— Ти біолог, чи що?
— Викладав раніше в УНГ.
— Впевнений, вони будуть раді вислухати вашу думку! — гукнув у відповідь Джим. — Знайдуть вам чим зайнятися.
З тону чоловіка Гарпер не втямила, кепкує він чи говорить серйозно.
Коли вони ще були на шосе, небо огортали тьмяні рожевуваті сутінки. Але тут, у затінку дерев, в усій своїй величі панувала повноцінна ніч, теплою пітьмою розповзаючись поміж сосон. Крізь просвіт у деревах Гарпер помітила гирло річки — дзеркально-чорна водна гладінь тягнулася під рум’янцем неба. Удалині було видно розсип електричних вогників: десь там ховалося містечко.
Пожежник знову нахилився вперед.
— У вас досі є електрика. А як щодо мобільного покриття? Мені цікаво, як усім тим людям вдалося повідомити вам про наше прибуття.
— Ми дуже вдячні всім, хто поділився з нами їжею! — вигукнула Рене.
Гарпер була вдячна усім тим, хто виставляв для них їжу, але тільки не тому, хто вирішив, що може позбутися зіпсутої болонської ковбаси, згодувавши її вагітній жінці. У шлунку немов роїлися черви.
— Ага, подекуди електрика лишилася. Правда, з перебоями, і то часом довгими. Мобільного покриття немає, але на Мачіазі є справна наземна лінія. Про це губернатор потурбувався, а з тими, що живуть подалі, ми тримаємо зв’язок по радіо, — Джим міркував якусь мить, кермо під рукою легенько вібрувало, а тоді повів далі: — Нині люди з півдня прибувають зрідка. Шлях ще перекритий пусткою. Нових людей взагалі прибуває обмаль, та навіть коли це стається, то найчастіше мандрують вони з півночі. З Канади.
— Скількох ви вже врятували? — запитала Гарпер. Вона подумала, що розмова може відволікти її думки від нудоти, яка все дужчала.
— Шістсот дев’яносто чотири людини: чоловіків, жінок і дітей, — виголосив Джим. — А з вами то вже буде шістсот дев’яносто дев’ять. Ой, ні, рівно сімсот буде, разом з дитям! Про дитя забувати не можна!
— Нам треба буде поговорити про це, — сказала Гарпер. — Щодо його опікунів, якщо він народиться здоровим.
— Тобто?