У кінці ряду столів усміхнена бабуся-азіатка накладала рагу в паперові миски й наповнювала паперові горнятка молоком. Їхню компанію скерували сісти й відпочити на навалених скиртах сіна біля входу до шатра. Гарпер шматок до рота не ліз. На той момент, коли вони вже впоралися з оформленням, у неї почалися перейми — напрочуд сильні, — а в шлунку жахливо млоїло. Вона сиділа скраєчку на одній зі скирт, стискаючи обома руками живіт та скривившись у гримасі болю. Її слабкість наполохала Джона: він також полишив їжу і сів біля неї, круговими рухами масажуючи спину.
— Я тебе ще такою не бачив, — зізнався він. — Може, це вже пологи почалися?
Живіт Гарпер звело, вона нещасно проскімлила, а тоді захитала головою.
— Джоне, поїж хоч трохи. Тобі треба набиратися сил.
— Може, за хвилину, Гарп, — відповів він, але так і не підвівся. Нік приніс йому каву з цукром та вершками.
Вони сиділи на скиртах, трохи осторонь від світла. Джон погладжував Гарпер спину, а вона чекала, поки нарешті минуть перейми. Врешті так і сталось, але хворобливе гидке відчуття всередині лишилося. Клуби мазкого чорного диму повалили від судна, і щойно Гарпер вчула той сморід, то ледве втрималася, щоб не виблювати.
Перед відправленням жінка на ім’я Вів’єн наблизилася до них знову, тримаючи в руках маленьку взуттєву коробку. Вона піднесла її до Ніка і простягнула йому, а тоді заговорила до Пожежника, щоб він міг перекласти все хлопчику.
— Це всі епізоди «Доктора Хто», які я тільки маю, — пояснила Вів’єн. — Три місяці тому на острів вирушив один хлопчина. Він хіба на кілька років старший за Ніка, йому десь чотирнадцять, і я чула, що він поціновувач наукової фантастики. Я йому обіцяла передати свою колекцію, щоб йому було що дивитися. Можете сказати Нікові, аби передав це Джареду Моррісу? І ще, скажіть йому, будь ласка, що він теж може їх дивитися. Гадаю, Джаред буде не проти. А ще Джаред був би радий мати кмітливого друга, який навчить його мови жестів.
— Дуже люб’язно з вашого боку, — відповів Джон Руквуд, а тоді пояснив усе Нікові, який поважно взяв взуттєву коробку, повну DVD-дисків.
Коли Вів’єн підвелася, її очі блищали, повні сліз.
— Люди. Я навіть уявити не можу, через що ви пройшли. Я щоночі молюся, щоб ви знайшли зцілення. Багато хто з нас молиться. Одного дня ви всі повернетеся, живі й здорові, і розповісте стільки історій, що й подумати годі.
— Дякуємо за все, що ви для нас зробили, — насилу вимовила Гарпер.
— Аби тільки я могла зробити більше, — сказала Вів’єн. — Рагу з індички і старенькі Ді-Ві-Ді для людей, які пройшли крізь пекло.
— За моїми стандартами, рагу з індички і старі епізоди «Доктора Хто» — це майже райське блаженство, — відповіла Рене.
Вів’єн кивнула. Говорити вона не могла, ледве даючи раду напливу емоцій. Жінка притисла кінчики пальців у рукавицях до лицьового щитка і відпустила їм повітряний цілунок. А тоді простягнула руку, торкаючись Нікової щоки.
— Перекажи Джаредові, що тітка любить його.
Вів’єн здійняла руку, востаннє змахнувши на прощання, а тоді розвернулася, зморгуючи сльози.
— Тобі сподобалося рагу? — запитала Рене в Еллі.
Дівчина спантеличено глипнула на неї.
— Нормальне. Ми вже можемо рушати?
— Так! — відгукнувся Джим. — Нумо. Ваша яхта чекає, панове.
32
Судно поволі виходило з затоки, віддаючись на поталу вируючим хвилям. Не встигли ще вогні шатра зникнути з-перед очей, як Гарпер перехилилася через борт і виблювала. Джон гладив її шию, поки вона хапала повітря, спльовуючи.
— Хочеш трохи моєї кави? — запитав він. — Ще половина лишилася. Переб’є присмак у роті.
Гарпер захитала головою. Джон вихлюпнув рештки кави за борт, а тоді пожбурив і стаканчик.
— Таке собі пійло, — підсумував він.
Судно було брудним; на палубі хлюпала каламутна вода, сягаючи до чверті дюйма заввишки. Ззаду капітанської рубки стирчала вихлопна труба, і пориви вітру гнали до них, на корму, дим, що з неї чадів. Вони всі попритулялися до оббитих бокових сидінь, зіщулившись у жовтогарячих рятувальних жилетах. Жилет Ніка був таким великим, що хлопчик майже весь у ньому потонув: видно було тільки голову малого, яка визирала з-за коміра, і п’яти, що витикалися знизу.
— Це дощ мрячить? — запитала Гарпер. Холодні солонуваті бризки крапали на них згори.
— Я думаю, це від брижів, — пояснив Джон.
— Тепер я точно знаю, що терпіти не можу відкритий океан, — сказала Гарпер.