Дівчина повісила пакет на дверну ручку та відступила. Гарпер узяла його, притискаючи зморшкуватий пластик до грудей.
— Ви певні, що з вами все гаразд? — запитала дівчинка. — Вам щось потрібно? Крім солодощів та прокази? Ви більше не виходите назовні.
— Звідки ти знаєш, що я більше не виходжу? Як довго ви стежили за мною? Не знаю, що ви собі надумали, але мені не подобаються ці забавки. Не тоді, коли гадки не маю, з ким граю. — Вона поглянула повз них, знову звівшись навшпиньки, і крикнула до чоловіка, що сидів спиною до неї. — Мені не подобаються ці забавки, друзяко!
— З вами все гаразд, — промовила Капітан Америка впевненим, стверджувальним тоном. — Як щось знадобиться, просто кличте.
— Кличте? — перепитала Гарпер. — Як я маю вас кликати? Я навіть не знаю, хто ви такі.
— Це нічого. Зате ми знаємо, хто ви така, — відказала Кеп, стискаючи хлопця за плече й розвертаючи геть.
Вони швидко спустилися доріжкою до вулиці. Коли дійшли до узбіччя, чоловік, що сидів, підвівся на ноги, і вперше Гарпер побачила, що він не курив цигарок, — він сам курився. Він пустив ротом останню хмарку куряви, яка розчинилася на сотні крихітних метеликів диму. Вони розлетілися, гарячково чкурнувши від задимленого ранку.
Гарпер грюкнула дверима, відсмикнула ланцюжок, розчахнула двері та зробила три рвучкі кроки подвір’ям.
— Агов! — гукнула Гарпер. Серце шалено калатало в грудях, наче вона щойно нарізала декілька кіл довкола будинку.
Чоловік озирнувся через плече, і вона побачила, що він у масці Гілларі Клінтон. Вперше вона помітила, що на ньому жовті штани, які трохи відсвічували, наче ті, що їх носять пожежники.
— Агов, повернися! — кричала вона.
Чоловік поквапом відвів дітей узбіччям, зникаючи за парканом. Хлопчик майже підстрибував.
Гарпер перетнула пожовклий газон, досі стискаючи пакет зі свистком у долонях. Вона дісталася узбіччя і роздивилася увсебіч у пошуках їхнього сліду, кліпаючи від імли, що незмінно застилала вулицю. Сьогодні вона була густішою; бліда маса, що поступово стирала дорогу, тож далі кварталу годі було щось побачити. Дим поглинав будинки, газони, телефонні стовпи, навіть саме небо. Чоловіка з дітьми він поглинув так само. Гарпер витріщалася, шукаючи їх, і в неї сльозилися очі.
Коли вона повернулася до будинку, то знову зачинила двері на ланцюжок. Якщо з’явиться Карантинний патруль, той ланцюжок може забезпечити їй достатньо часу, щоб спуститися до підвалу, вийти через задні двері, а далі — у ліс. Із її саквояжем. І свистком.
Вона вертіла свисток у руках, гадаючи, наскільки він гучний, коли до неї дійшло, що в будинку повисла абсолютна тиша. Ані музики, ані Мальборо-Мена. Якоїсь миті протягом останніх хвилин батарея радіо «Гелло Кітті» здохла. Двадцять перше століття — як і її замасковані відвідувачі — хутко й непростимо втекло від неї, залишивши напризволяще.
«Солодощі та проказа», — подумалося їй.
12
Коли батарея її телефону поволі здихала, вона знала, що настає час зробити дзвінок, який вона все відкладала — якщо прочекати ще бодай день, то змоги зробити цей дзвінок може більше й не бути. Гарпер випила келих білого вина, щоб трохи розслабитися, і подзвонила братові. Слухавку підняла її невістка Лінді.
У свої двадцять років Лінді перетворила хобі трахатися з басистами другорядних рок-гуртів на роботу на студії звукозапису у Вудстоці, де й була зайнята, коли зустріла Коннора. Він тоді грав на бас-гітарі в прог-метал гурті, який називався «Незламні». Тільки вони такими не були. На Коннора чекала лисина розміром з чайне блюдце й робота установником джакузі, а Лінді стала інструктором у розкішному тренажерному залі, де вчила танцям на пілоні домогосподарок, позаочі порівнюючи це з дресировкою моржів: «Хочеться почати кидати в них сардини просто за те, що не гепнулися, роблячи повний оберт». Невдовзі по тому Гарпер занедбала власне членство в тренажерці: усе ніяк не могла припинити хвилюватися, що про неї говорять за спиною тренери.
— Як справи, Лінді? — запитала Гарпер.
— Не знаю. У мене трирічна дитина. Я надто втомлена, щоб думати, як у мене справи. Запитай ще раз через двадцять років, якщо хтось із нас ще буде живий. Ти, певно, хотіла Кона, — вона опустила слухавку й закричала: — Коне! Сестричка!
Кон підійняв слухавку.
— Агов, Сестричко! Як ся маєш?
— Маю великі новини для тебе, — промовила вона.