— Ти про ченця? Ченця в Лондоні?
— Ні. Який ще ченець?
— Того, якого пристрелили, коли він намагався потрапити до будівлі BBC. Ти не чула про ченця? Він та з ним ще троє. Вони всі були хворі. Давно та довго — той ченець тинявся з болячкою ще з лютого. Вони припускають, що він міг заразити буквально тисячі людей. А ще вони гадають, що він збирався заразити всіх у відділі новин, щоб зробити політичну заяву. Тероризм шляхом хвороби. Скажений мудило. Світився наче лампочка, коли вони його прикінчили.
— Знаєш, це не зовсім хвороба. Не в класичному розумінні. Це не мікроб. Це спора.
— Ага. Вони поспілкувалися з його послідовниками, коли їх пов’язали. Він розказував, що можна навчитися контролювати хворобу й не заражати інших. Нібито зможуть повернутися додому та жити серед нормальних людей. А якщо й заразять близьку їм людину, то нічого — можуть і її навчити контролювати хворобу. У нього, певно, весь мозок та болячка проїла. У тебе були такі пацієнти в лікарні, правда ж? Помішані зі спорою по всьому мозку?
— Воно дістається мозку, але я не певна, що деякі люди божеволіють саме від цього. Постійно чути, що ти щомиті можеш спалахнути — це той ще тиск на психіку людини. Напевно, справжнім сюрпризом є те, що хтось ще залишається при здоровому глузді. — Їй на думку спало, що вона досить скоро й сама дізнається, чи впливає луска на психічний стан людини. Вона вже, либонь, почала вкривати і її мозок.
— Ти не про ченця-терориста хотіла поговорити? — запитав Коннор.
— Я вагітна, — сказала вона.
— Ти... — промовив він. — Божечки, Гарпо! Боже ж ти мій! Лінді! Лінді! Гарпо і Джейк завагітніли!
Гарпер почула, як на задньому плані заговорила Лінді:
— Вона вагітна, — рівним тоном, цілком позбавленим торжества. Тоді вона ще щось додала, стишеним голосом; прозвучало це як питання.
— Гарпо! — заговорив Коннор. Він намагався здаватися радісним, та вона чула якусь напругу в його голосі і знала, що Лінді сказала щось огидне. — Я дуже, дуже щасливий за тебе. Ми навіть не знали, що ви старалися. Ми думали...
Вона почула, як на задньому плані, цілком чутно, Лінді промовила:
— Ми думали, що треба бути божевільною, щоб завагітніти в розпал чуми, після місяців постійного контакту з інфікованими людьми.
— А мама з татом знають? — запитав Коннор схвильованим голосом. Тоді, до того, як вона встигла відповісти, додав: — Стривай.
Було чутно, як він притуляє слухавку до грудей, щоб приглушити її — дія, яку вона бачила десятки разів. Гарпер зачекала, поки він повернеться до неї. Нарешті він це зробив.
— Агов, — сказав він, захеканий, наче щойно збіг сходами. Може, він побіг нагору, щоб забратися подалі від Лінді. — На чому ми зупинилися? Я такий щасливий за тебе. А стать тобі вже відома?
— Для цього ще зарано, — вона зробила глибокий вдих і промовила, — як би ти поставився до того, щоб я деякий час у вас погостювала?
— Думаю, я б спробував тебе відмовити. Останнє, що тобі зараз треба — це подорожувати. І тридцяти миль не проїдеш, щоб не наштовхнутися на заставу. І це ще квіточки. Якби з тобою щось сталося, я б собі нізащо не пробачив.
— Але якби я могла приїхати, — чисто гіпотетично — то що, якби я завтра опинилася у вас на порозі?
— Почав би з обіймів, а там уже було б видно. А що Джейкоб про це думає? Може, у нього є якийсь знайомий, що має власний літак? Дай-но йому слухавку, я хочу переказати свої вітання.
— Не можу. Ми з Джейкобом більше не живемо разом.
— Тобто ти не можеш... що сталося? — запитав Коннор. Якусь мить він мовчав. Тоді заговорив знов. — О Господи, він хворий, так? Ось чому ти хочеш приїхати. Господи, я відчув, що ти поводишся дивно, але подумав — ну, ти вагітна, це очікувано.
— Я не знаю, чи він хворий, — м’яко мовила вона. — Але я — так. Оце й є погані новини, Конноре. Я занедужала шість тижнів тому. Тому, якби я й опинилася в тебе на порозі, обійматися ти захотів би в останню чергу.
— Що ти маєш на увазі? — його голос звучав тихо й налякано. — Як?
— Не знаю. Я була обережна. Це не могло статися в шпиталі. Ми там були в гумі з ніг до голови, — її знову здивував той спокій, з яким вона дивилася в обличчя власному недугу. — Конноре. З утроби кепський хазяїн для спори. Є великий шанс на те, що дитина народиться здоровою.
— Стривай. Стривай-стривай-стривай. Тобто... О Боже. — Судячи з голосу, він ледь стримувався, щоб не заплакати. — Ти ж зовсім дитина. Навіщо тобі заманулося працювати в цьому шпиталі? Якого хріна тобі треба було туди пхатися?