Його новознайдений спокій не те щоб дивував її. Жах був тим вогнем, який заганяв тебе в пастку на верхньому поверсі палаючої будівлі: єдиний шлях до втечі — стрибнути. Він же плекав у собі сили до цього останнього ривка тижнями. Це було чутно в його голосі щоразу, коли вони балакали по телефону, хай вона й не розпізнала цього вчасно. Він нарешті визначився, і це принесло йому душевний спокій, якого йому так не вистачало. Тепер він був готовим стрибнути у вікно; йому лише хотілося тримати її за руку, прямуючи донизу.
Несподіванкою для неї став власний спокій. Її це дивувало. До того, як Земля почала палати, тривога слідувала за нею на роботу щоранку й поверталася разом з нею додому щовечора; безіменний байдужий компаньйон, який мав звичку штрикати її у ребра щоразу, коли вона намагалася розслабитися. І все-таки у ті дні приводів для тривог не було. Голова йшла обертом від думок про погашення студентських позик і чергових сварок із сусідкою, чий пес узяв собі за звичку роздирати їхнє сміття й тягати його по всьому газону. Тепер вона мала під серцем дитину, її шкіру вкривала хвороба, а Джейкоб збожеволів, сидів і витріщався на неї з револьвером — а вона лише відчувала тиху готовність, вірячи, що, попри здоровий глузд, усе життя таїлася десь глибоко в ній.
«У самому кінці мені таки випало побути людиною, якою я завжди прагнула бути», — подумала Гарпер.
— Це правда настільки жахливо? — запитала вона. — Настільки нестерпно, що я до останнього хотіла вірити, що ти не заражений? Я хотіла, щоб ти та дитина вижили. Хотіла понад усе на світі, Джейку.
Вогник у його очах збляк. Плечі осунулися.
— Що ж, це було тупо. Нікому не вижити. Цілий світ перетворився на підсмажену грінку. Буквально. Від планети залишиться попіл, коли ми закінчимо з нею. Усі загинуть. Це останнє покоління. Гадаю, ми завжди це знали. Навіть до драконячої луски. Ми знали, що здихатимемо від забруднення та браку харчів, цього повітря й усього іншого.
Джейкоб не міг втриматися, щоб не почати читати їй нотації, навіть в останні хвилини їхнього життя, і раптом вона усвідомила, що вже довгі роки не кохала його. Він був набридливим чваньком. За цим послідувало друге, приголомшливе прозріння, яке вона ще не була готова цілком переварити. Вона подалася працювати до шпиталю не тому, що сподівалася побути Флоренс Найтінґейл, що б він там не молов. Вона пішла туди лише тому, що власне життя перестало її цікавити. Тому їй особливо не було чого втрачати.
За цим прослідувала повільна пульсація гніву, яка гарячими колючками віддалася в драконячій лусці. Це Джейкоб з нею зробив — встромив свого філософського шприца в її життя й намагався висмоктати з нього всю простодушну радість. Якоюсь мірою, він вбивав її роками.
Гарпер відчувала, як зважується. Поки не знала, на що саме. Збирала всю свою відвагу в кулак до поки ще не визначеного моменту, який, як вона відчувала, наближався, невпинно мчав.
— Я прочитала твою книгу, — промовила вона.
І ось тоді побачила спалах чогось людяного, що ховалося за його терплячим, блаженним, небезпечним спокоєм. Біхевіористи визначали мікроекспресії, емоції, що проривалися назовні, оголюючи все в короткому спалаху, ледь помітному оку. Якусь коротку мить він дивився на неї невпевнено, зблідши від дискомфорту. Дивина, скільки всього можуть сказати одне одному люди лише поглядом, не зронивши жодного слова. Зрештою, він таки зраджував її з бозна-скількома їхніми подругами. Той миттєвий проблиск сорому дорівнював сповіді.
— Доволі бридко, чуваче, — сказала вона. — Мене й саму в жар кидало, та тільки не від драконячої луски.
— Я просив тебе не читати її.
— Ну то застрель мене.
Від нього почувся різкий гавкаючий звук. За якусь мить вона зрозуміла, що то був сміх.
— Ху-ух, — вона видихнула й опустила руки, струшуючи ними, ніби намагалася висушити від вологи. — Ну що ж. Світ може собі тліти й без нас. Я хочу чогось гарненького перед тим, як піду.
Він змірив її похмурим, позбавленим надії поглядом.
— Будь ласка. Я спробую, — сказала вона. — Я спробую, щоб усе було по-доброму.
— Не знаю, чи буде з цього якась користь. Я більше не в настрої. Гадаю, я просто хочу з цим нарешті покінчити.
— Але я не готова. І тобі ж хочеться, щоб для мене все теж було як слід, правда? Та й, окрім того, я не піду на той світ, востаннє не потрахавшись. — Вона засміялася й спробувала усміхнутися. — Тобі нема кого винуватити, окрім себе, Джейкобе Ґрейсон. Залишив самотню та знуджену жінку саму з тією купою безсоромного бруду, — вона жестом вказала на рукопис, що лежав на столі.