На наступному кроці вона приклала завелику вагу на ногу, щиколотка підігнулася, і, не втримавшись, Гарпер слабко закричала. Шпичка спопеляючого болю пронизала її від щиколотки до тазу. Вона припала на одне коліно, сховавшись у заростях болиголову.
Гарпер підняла свисток, дістала з нього затичку і дмухнула — ліс заповнився пронизливим, гротескним карнавальним звуком. Він таки був гучним. Той перший постріл щось зробив з її вухами, пошкодив барабанні перетинки й приглушив слух, але звук свистка прорізався до них, ревучи, як ракета, що розтинає нічне небо.
— Гарпер, суко! Моє лице! Подивися, що ти з ним накоїла! — загорлав Джейкоб. Тепер він уже був ближче, майже біля лісу.
Гарпер знову підірвалася на ноги. Затинаючись, вона прямувала углиб нетрів, виставивши руку, щоб захистити обличчя від гілок. Щоразу як вона ступала на праву ступню, її щиколотка, здавалося, ламалася знову й знову. Під ногами хрустіло опале листя.
Тепер вона вже була наляканою, і не пригадувала, щоб колись боялася так сильно. Звук її страху — «вііііііі-уууууп» зі свистка — розтинав ніч. Вона гадки не мала, нащо знову дмухала в нього. Це лише приведе Джейкоба до неї.
Шкандибаючи, вона збивалася з курсу. Ні, це було неправильно; щоб збитися з курсу, його треба було мати, а вона жодної гадки не мала, куди прямує. Свисток випав з долоні, й вона, не озираючись, пішла далі. Та ледве ступила на праву ногу, як знову вивихнула щиколотку, і тихо скрикнула, впавши на одне коліно.
— Я йду, Гарпер! — загорлав Джейкоб, а тоді знову засміявся тим своїм гавкучим смішком. — Зачекай, побачиш, що я зроблю з твоїм обличчям!
Гарпер потягнулася наосліп праворуч, намацуючи стовбур дерева, яке вперто тікало від неї. Вона боялася, що поточиться й упаде на бік. Якщо це станеться, їй уже не піднятися — вона так би й валялася, скрутившись у позі ембріона і сапаючи повітря, поки Джейкоб не знайде її й не перетворить на решето.
Захрумтіло листя, і хтось узяв її за руку. Вона розтулила була рота, щоб закричати, та їй перехопило подих. На неї дивилося стоїчне, позбавлене будь-якого виразу обличчя Капітана Америки.
— Ходімо, — промовив Кеп голосом дівчинки, потягнувши Гарпер догори.
Вони поквапилися краєм лісу, тримаючись за руки; лиса дівчинка вказувала Гарпер шлях. Здавалося, її ноги ледь торкаються землі, і Гарпер знову видалося, як при першій їхній зустрічі, що все це відбувається не насправді, що це все сон.
Дівчинка підвела Гарпер до дуба, який, певно, ще за часів Кеннеді був старим. До стовбура були прибиті дошки, які вели вгору в гущавину гілок, де сховалися залишки давно покинутої халабуди. На думку Гарпер відразу спали загублені хлопчики з Пітером Пеном.
— Залазь, — прошепотіла дівчинка. — Хутко.
— Хут-чіш, — промовив Пожежник, вийшовши з-за кущів праворуч від Гарпер. Від бруду його обличчя здавалося цілковито чорним. На ньому був великий пожежний шолом і вкрита сажею жовта куртка, а з руки звисав халіган. — Це правильне вживання, Еллі. Постарайся не спотворювати мою мову вашими поганськими американізмами.
Він вишкірив зуби.
— Він наближається, — промовила Еллі.
— Я його спроваджу, — відказав Пожежник.
Десь зовсім близько Джейкоб вилаявся. Гарпер чула, як він продирається крізь чагарник.
Вона вилізла на дерево, спираючись замість ступні на праве коліно. Це було нелегко; дівчинка лізла одразу за нею, підганяючи її стусанами під зад.
— Та поквапся же ж, — прошипіла Еллі.
— Я собі щиколотку зламала, — відказала Гарпер, хапаючись за велику гілку в себе над головою й підтягуючись угору.
Вона відхилилася задом на один бік, обіпершись на гілку, щоб поступитися дорогою дівчинці. До землі було футів дванадцять, і Гарпер крізь листя бачила під ними невеличку відкриту ділянку. Пожежник не відійшов далеко — зробив лише декілька кроків на звуки Джейкобової метушні. Тоді сховався за кущем і став чекати.
Легенький вітерець з ледь відчутним запахом згарищ скуйовдив Гарпер волосся. Вона повернула обличчя йому назустріч... і зрозуміла, що крізь дерева видно її будинок. При денному світлі звідси відкрився гарний вид на її задній ґанок та вікна кухні.
Джейкоб вилетів з кущів повз Пожежника, навіть не побачивши його. З обличчя чоловіка сочилася кров; особливо кепсько виглядав поріз під лівим оком. Шматок шкіри звисав, гойдаючись, над вилицею. У волоссі заплуталося листя, а на підборідді виднілася свіжа подряпина. Револьвер він тримав низько, біля себе, цілячись у підлісок.