— Агов! — гукнув Пожежник. — Ти чого це тут зі зброєю розбігався? Хтось же й постраждати може. Сподіваюся, вона хоч на запобіжнику стоїть.
Від несподіванки Джейкоб видав тихенький скрик, схожий на різкий глибокий вдих, і розвернувся, наводячи на нього зброю. Пожежник змахнув халіганом — довгим іржавим стрижнем, з боків якого виступали шпичаки. Той просвистів у повітрі і з брязкотом поцілив у ствол револьвера. Той упав і стукнувся об землю — спалах пострілу осяяв ліс.
— Я так бачу, що ні, — промовив Пожежник.
— А ти ще хто, нахер, такий? — запитав Джейкоб. — Ти з Гарпер?
Пожежник схилив голову на один бік і, здавалося, якусь мить розміркував, поглядаючи спантеличеними очима. Тоді його обличчя просвітліло, і він розтулив рота в щедрій, зубатій посмішці.
— Так, гадаю, що так, — відповів він, погойдуючись на підборах, наче це тільки що сам зрозумів, і тепер не міг натішитися. Гарпер подумала, що він, мабуть, теж божевільний — такий самий, як Джейкоб. — Гарпер. Як Гарпер Лі, я так думаю. Я її знав лише як сестру Ґрейсон. Гарпер. Чудесне ім’я, він прочистив горло й докинув:
— Ще я собі гадаю, що я той хлопець, який каже тобі відвалити. Цей ліс тобі не належить.
— А кому він, нахер, по-твоєму належить? — запитав Джейкоб.
— Мені, — відповів Пожежник. — Я, нахер, думаю, що він, нахер, мені, нахер, належить. Я теж можу лаятися, друзяко. Я англієць. Лаємося безбожно. Слово на «м»? Його ми теж кажемо: манда, манда, мандуся, манда, манда-манда.
Не припиняючи скалитися, він додав:
— Ну, забирайся. Звалив звідси, манда ти криклива.
Джейкоб дивився на Пожежника з острахом та, здавалося, щиро не знаючи, що казати чи що робити. Тоді він розвернувся й потягнувся по пістолет.
Пожежник кинувся з халіганом, орудуючи ним як ключкою для поло, вдарив по револьверу й запустив його в зарості папороті. Джейкоб, не вагаючись, обернувся й накинувся на худорлявого, жилавого англійця. Пожежник підніс халіган, виставляючи його між ними, але Джейкоб уже встиг за нього вхопитися — між ними почалася шарпанина, а Джейкоб був сильнішим.
Сильнішим, ще й краще утримував рівновагу... те відчуття рівноваги вело його туго натягнутими канатами й давало змогу зручно всістися на уніциклі. Він поставив ногу й зігнувся в попереку, відірвавши Пожежника від землі та з силою гепнувши його об дуб, на якому сиділа Гарпер. Вона відчула, як від сили удару затряслися гілки під нею, затремтіло все дерево.
Джейкоб відтягнув стрижень на кілька дюймів і знову вдарив Пожежника об дерево. Той схрипнув, випустивши з грудей усе повітря — воно просвистіло з ніздрів.
— Вилупок, — майже виспівуючи, сказав Джейкоб. — Я тебе прикінчу, вилупок, тебе прикінчу, і її прикінчу, і... — він затнувся — не знайшовся, кого б ще прикінчити.
Він знову штовхнув Пожежника об дерево. Шолом гучно тріснув, вдарившись об стовбур. Гарпер здригнулася, крик застряг у неї в горлі. Еллі поклала руку їй на коліно і стиснула його.
— Дивися, — прошепотіла дівчинка. Вона опустила маску на шию, і Гарпер побачила красуню: шоколадні очі, які пустотливо блищали на вкритому веснянками обличчі дівчиська-хуліганки. Через гладенько поголену голову її тендітні риси обличчя виглядали навіть гострішими та чіткішими: впадини скронь та вишукані вилиці. — Поглянь на його руку.
І Гарпер побачила, що оголена ліва рука Пожежника курилася сірим димом. Ліва рука відпустила халіган і опустилася донизу. У Гарпер промайнув спогад — сцена бійки між Пожежником та Альбертом у коридорі відділення невідкладної допомоги, коли він намагався зубами стягнути рукавицю.
Джейкоб потягнув назад металевий стрижень, наміряючись знову штовхнути Пожежника в дерево. Але тієї ж миті Пожежник простягнув руку понад халіганом і вхопив рукою Джейкоба за горлянку — з долоні вирвалися язики вогню.
Полум’я було синім, наче в паяльника. Рука Пожежника вкрилася рукавицею з променистого вогню. Жевриво ревло, наче буревій — Джейкоб закричав і пустив халіган, завалившись додолу. Він закричав знову, ухопившись за почорніле горло. Його ноги запліталися, тож він приземлився на зад, тоді знову зірвався й побіг, сліпо продираючись крізь гілки та чагарник.
Пожежник дивився йому вслід, а його ліва рука палала, мов смолоскип. Потім він розхристав свою брудну жовту пожежну куртку й засунув палаючу руку в неї, а тоді застібнув її, заховавши руку всередині.
Він розстебнув куртку, знову її застебнув. Тоді знову розстебнув, спокійно поплескавши по руці, — це більше було схоже на дитину, що пахвою намагається зімітувати пукання. Коли він утретє розстебнув куртку, полум’я згасло, а з руки курився брудний чорний дим. Пожежник помахав рукою в повітрі, роздмухуючи його. На віддалі Гарпер чула, як ламалися гілки й хрустів чагарник: Джейкоб тікав. Наступної миті ліс потонув у тиші, чути було тільки дзижчання нічних комах.