Пожежник підніс ліву руку, дмухнув на повні груди та здув залишки диму. Його долоню вкривала драконяча луска. Витончені, делікатні чорні лінії тепер вкрилися попелом — білосніжна поверхня з кількома цятками то тут, то там, які тьмяно світилися. Решта шкіри на руці була в порядку. Чиста, здорова й рожева, а ще якимось незбагненним чином не спалена вогнем.
— Обожнюю, коли він це робить, але найкращий його трюк — це фенікс. Крутіше за феєрверки, — промовила Еллі.
— Щира правда! — вигукнув Пожежник, підвівши голову й зухвало посміхаючись до них. — П’яте листопада й Четверте липня навіть поряд не стояли. Кому потрібні римські свічки, коли є я?
Книга 2
Хай сяє твоє тьмяне світло
1
Першою з дерева спустилася Еллі — ухопившись за гілку і гойдаючись, вона зістрибнула на землю. Гарпер збиралася злізти допотопною драбиною, прибитою до стовбура, але, щойно вона зісковзнула з гілки, на котрій сиділа, як одразу ж і впала.
Її падіння зупинив Пожежник. Не те, щоб він її зловив. Просто опинився під нею, коли вона летіла донизу. Дівчина гепнулася на нього, і вони обоє повалилися додолу. Потилицею Гарпер заїхала йому в носа, а її права п’ята вдарилася об землю. Щиколотку пронизав нестерпний біль.
Вони застогнали в обіймах одне одного, наче коханці.
— Чорт, — вимовила вона. — Чорт, чорт, чорт.
— Це все, на що ти здатна? — запитав Пожежник. Він тримався рукою за носа й кліпав очима, силкуючись втримати сльози. — Лише «чорт, чорт, чорт» знову й знов? А трошки розширити діапазон несила? «Суча клята гівножижа». «На кухні татко довбить мамцю». Такого роду речі. Американці щодо лайки якісь взагалі невигадливі.
Гарпер сіла, її плечі стали здригатися під перших схлипів. Ноги в неї тремтіли, щиколотка поламана, а Джейкоб ледь її не вбив, — хотів вбити — а навколо стрілянина, язики полум’я. Вона ще й з дерева впала, і дитя, дитя, вона ніяк не могла себе спинити. Пожежник сів біля неї і огорнув рукою, вона прихилила голову до слизького рукава його куртки.
— Ну, ну, — промовив він.
Якийсь час він обнімав її, поки вона добряче проплакалася.
Коли її схлипи стишилися до гикання, він заговорив.
— Нумо тебе піднімемо. Час нам вже рушати. Нам не відомо, що твій прибацаний колишній чоловіченько може утнути. Я зовсім не здивуюся, якщо він викличе Карантинний патруль.
— Він не колишній. Ми не розлучені.
— Вже розлучені. Владою, наданою мені.
— Якою ще владою?
— Ну, знаєш, як капітани корабля мають право одружувати людей? Маловідомий факт, але пожежники так само мають право людей розлучати. Ну ж бо, підводься.
Пожежник обхопив її за талію лівою рукою і підняв на ноги. Його долоня й досі була теплою, наче хлібина щойно з печі.
— Ти собі руку підпалив, — сказала вона. — Як тобі це вдалося?
Либонь, відповідь їй і так була відома. У нього була драконяча луска, як і в неї. Рука його досі була неприкрита, і вона бачила чорно-золотаві карлючки, що вкривали його долоні, кільцями звиваючись угору зап’ястям. Густі цівки сірого диму сочилися з товщих смужок.
Вона щонайменше сотню разів бачила на власні очі, як люди, вкриті лускою, спалахували — спалахували і починали кричати, охоплені блакитним полум’ям, наче залиті керосином, а їхнє волосся згоряло у миттєвому зблиску. Ніхто з них цього не бажав і самотужки спричинити не міг, а коли це все-таки траплялося, то контролювати це було неможливо і кінець завжди був один — смерть.
Але Пожежник загорівся усвідомлено. І то не увесь, а лише його рука. А тоді ще й спокійно сам себе погасив, залишившись при цьому цілком неушкодженим.
— Я собі якось міркував, що варто відкрити класи, — відказав Пожежник. — Та все не міг визначитися, чого ж я буду навчати. Просунута піромантія? Самозаймання для чайників? Вступ до підпалу? Та й потім, важко буде вмовити людей записатися на курс, де провалити іспит означає згоріти живцем.
— Це брехня, — промовила Еллі. — Він не стане тебе вчити. Нікого не стане. На брехунці горять штанці.
— Ні, не сьогодні, Еллі. Це моя улюблена пара джинсів, і я не можу собі дозволити спалити їх лише тому, що тобі кортить, аби я похизувався.