— Гарольд Кросс?
Він захитав головою.
— Облишмо це поки що. Я лише хочу, щоб ти зрозуміла: Том та Керол дали цим людям дещо більше за харчі та притулок, навіть більше за спосіб втамувати хворобу. Вони подарували їм віру... одне в одного, в майбутнє, в силу, якою вони наділені усі разом. Бути частиною гурту не так вже й погано, якщо ти свій, але кількасот шпаків розірвуть нещасну ластівку на пір’я, якщо вона перетне їм шлях. Думаю, для відступника табір Віндем може виявитися дуже непривітним місцем. Том — він доволі терпимий. Такий собі інклюзивний, сучасний, вдумливий релігійник, за сумісництвом — професор етики. А от його дочка, рідна тітка Еллі: вона й сама ще дитина, та більшість інших дітлахів створили довкола неї своєрідний культ. Вона, зрештою, співає пісень. Повір, у немилість до неї краще не потряпляти. Вона досить добра, ця Керол. Бажає добра. Але якщо вона тебе незлюбить, то боятиметься тебе, а вона небезпечна, коли налякана. Мені стає незатишно на саму думку про те, що може статися, якщо Керол колись відчує від когось загрозу.
— Я не збираюся нікому погрожувати, — промовила Гарпер.
Він посміхнувся.
— Ні. Ти не справляєш на мене враження людини, яка завдасть клопоту. Радше навпаки — принесе мир. Я й досі не забув той день, коли наші шляхи перетнулися вперше, сестро Ґрейсон. Знаєш, ти ж врятувала йому життя. Ніку. Ще й принагідно черепа мені вберегла. Пригадую, мені саме мали його проламати, коли ти втрутилася. Я у тебе в боргу.
— Уже ні, — відповіла Гарпер.
Попереду них, у темряві, зашелестіли й розсунулися гілки. З-за них виринула скромна делегація, яку очолювала Еллі. Дівчина важко дихала, її тендітне личко вкривав гарненький рум’янець.
— Джоне, що сталося? — запитав чоловік, що стояв одразу за нею. Голос у нього був низьким та мелодійним, і навіть до того, як побачити його обличчя, Гарпер уподобала Тома Сторі. Спершу вона розгледіла лише його окуляри в золотистій оправі. — Хто це в нас тут?
— Дехто корисний, — відповів Пожежник, та тепер їй було відоме його ім’я: Джон. — Сестра, міс Ґрейсон. Можете показати їй решту шляху? Я не лікар, але, здається, вона зламала собі щиколотку. Якщо ваша ласка, допоможіть їй дійти до лазарету. Я хотів би повернутися й зібрати її речі, поки ще є час. Здогадуюся, що невдовзі її оселя кишітиме представниками поліції та карантинного патруля.
— Отакої. Я можу допомогти? — промовив ще хтось із гурту. Чоловік зробив крок уперед, прослизнувши між Пожежником та Гарпер, і обхопив її рукою за талію. Гарпер сперлася на нього, поклавши руку на плечі. То був дебелий чоловік, щонайменше на чверть століття старший від Гарпер, з похилими плечима та сивим волоссям, що починало вже рідшати на маківці. Їй на думку спав постарілий та всім обожнюваний ведмедик Паддінгтон. Чоловік заговорив знову.
— Бен Патчетт. Приємно познайомитися, мем.
Серед гурту людей також виділялася жінка — низенька, тілиста, зі сріблястим сивим волоссям, заплетеним у кіски. Вона невпевнено всміхнулася, немовби сумніваючись, чи пригадає її Гарпер. Та, певна річ, Гарпер не змогла б забути жінку, що втекла з Портсмутського шпиталю, яскраво сяючи, немов сигнальна ракета що от-от готова вибухнути.
— Рене Ґілмонтон, — промовила Гарпер. — Я гадала, що ти втекла кудись, аби померти.
— Я й сама так гадала. Та в Отця Сторі були інші думки з цього приводу. — Рене взяла Гарпер попід руку, допомагаючи підтримати з іншого боку. — Ти так довго піклувалася про мене, сестро Ґрейсон. Для мене радість нарешті мати змогу доглядати за тобою.
— Як ти ушкодила собі ногу? — запитав Отець Сторі, повівши підборіддям, від чого тьмяне світло зблиснуло на скельцях його окулярів. Вперше Гарпер як слід роздивилася його риси — худорляве обличчя з запалими рисами, сива борода, і на думку їй зринуло: Дамблдор. Сама борода була, звісно, радше як у Гемінґвея, аніж Дамблдора, але ясно-блакитні очі за скельцями окулярів мимоволі навіювали думки про чоловіка, що міг чаклувати з рунами та спілкуватися з деревами.