Вона відкрила його і зазирнула всередину. Її одяг позбирали й розклали охайними купками. Поверх усього лежала «Портативна мама». Гарпер зібгала Тимчасового кота й сховала його під обкладинку. Перший улюбленець її дитини.
— Мені слід подякувати містеру Руквуду за те, що позбирав мої речі, — промовила Гарпер. І лише по тому, як слова зірвалися їй з язика, згадала, що Пожежник був, скоріш за все, найменш улюбленою темою Керол Сторі. Та було вже запізно, тому невимушеним, імпровізованим тоном вона закінчила: — Де б я могла його знайти?
Цього разу не було виразу, сповненого зневаги чи люті. Натомість Керол обдарувала її м’яким, мало не улесливим поглядом, а тоді легенько поштурхала за руку.
— Ходімо знову надвір. Я покажу тобі.
Навіть попри допомогу Керол щиколотка Гарпер гуділа від болю, коли вони нарешті піднялися сходами нагору й вийшли в ніч. Температура впала. Повітря тепер мало відчутну текстуру — тисячі дрібних тремтливих крупинок, майже дощових краплин, долітали до них з моря.
Вони стояли самі на задвірку каплиці, біля її північно-східного рогу. Керол рукою вказала повз футбольне поле, сосни та елінг унизу. У дедалі глибшій темряві води виднілась маленька чорна цятка, маленький острів.
— Онде він, — промовила вона. — Джон Руквуд. Він не приходить до церкви. Не їсть з нами. Тримається одинаком.
— Що він там робить?
— Не знаю. Це таємниця. Його таємниця. Він ніколи не покидає острова надовго, й нікому не відомо, чому саме. Можна почути різні історії. Вона там і померла, щоб ти знала. Моя сестра. Згоріла живцем і ледь Ніка з собою не потягнула. Може, він там тужить за нею. Може, спокутує. А може бути, що йому просто до вподоби вся ця таємничість.
— Спокутує? Він себе якось у цьому винуватить?
— Я певна цього, — відказала Керол, і, хоча вираз її обличчя був стриманим, Гарпер знову відчула гостру, їдку шпичку почуттів. — Не те, щоб це була його провина. Його й на острові не було, коли все сталося. Ні. Моїй сестрі не потрібна була поміч, щоб укоротити собі віку. Їй це чудово вдалося самотужки.
Скоса поглянувши на Гарпер, Керол додала:
— Але от що я тобі скажу. Більше я дітей туди не пускаю. Ніка та Еллі. Гадаю, що Джон це розуміє. Тобі й самій не слід призвичаюватися робити йому візити. Люди, які зближуються з Джоном, мають схильність конати у вогні.
6
Після сніданку з м’якої молочної вівсянки та гіркої кави настав час служби.
Бен Патчетт знову послугував їй за милицю і допоміг вийти в напрочуд теплу жовтневу ніч. У духмяній осінній темряві ширяли бабки. Гомін від захвату й задоволення, що долинав з натовпу довкола Гарпер, викликав у ній спогади про невеличкі сільські ярмарки, чортові колеса й смажене тісто.
Вони увійшли до вузької каплиці з високою стелею, під якою виступали дощані крокви. Неф був довгою затіненою кімнатою: вікна були забиті, щоб не світилися в темряві ночі, а єдиним джерелом світла у величезному приміщенні виявилося лише декілька свічок. Велетенські тіні метушливо стрибали на стінах, виразніші за людей, які їх відкидали.
Гарпер спиралася рукою на плече Бена Патчетта, поки той вів її до лави на півдорозі до вівтаря. Інший чоловік протиснувся праворуч від неї, низенький, вгодований і трохи старший за Бена, з рожевими щоками та гладенькою, ніби в немовляти, шкірою обличчя. Бен представив його як Нельсона Гайнріха, який у минулому житті був власником магазину під назвою «Крістмас-Март», що, певно, й пояснювало, чому він у светрі з північним оленем, коли на носі саме був Геловін.
Бадьорий гамір стих, коли Отець Сторі приступив до кафедри. Він насунув окуляри ближче й пильним совиним поглядом вдивлявся у пісенник, а тоді оголосив:
— Якщо розгорнете сторінку триста тридцять два, то розпочнемо сьогодні з простого, але все-таки шанованого гімну, що був улюбленим в пілігримів у ранні дні Америки.
Цю його репліку публіка зустріла стишеними смішками, хоч Гарпер і не розуміла причини — поки Нельсон не розгорнув пісенник на потрібному місці. То був табірний пісенник для маленьких хлопчиків та дівчаток, не справжній псалтир, і піснею на триста тридцять другій сторінці виявилася «Holly Holy» Ніла Даймонда. Гарпер схвалювала. Якщо вже хтось і міг врятувати її душу, то, ймовірно, він.
Керол піднялася з лави поза органом і вийшла наперед сцени. Вона підняла своє укулеле, чим викликала невеличкий шквал оплесків.
Нельсон нахилився до вуха Гарпер і досить гучно промовив:
— Це легко, ось побачиш! Нічого такого! Відкинься назад і насолоджуйся!