— У мене в роті нема камінця, — промовив Бен, — та коли я закінчу говорити, дехто з вас жалкуватиме, що це не так.
На цих словах він усміхнувся, та ніхто не був до кінця певен, чи варто з цього сміятися, тож у кімнаті повисла тиша, яку порушувала хіба що негучна зніяковіла балаканина на задніх рядах.
— Сніг, може, й гарний, та він значно ускладнить нам життя. Аж до сьогодні ми були вільні тинятися табором, як нам заманеться, а дітям вистачало місця, щоб гасати й бавитися. Мені шкода, та відтепер неминуче настануть зміни. Цієї ночі Пильнувальники викладуть дошками проходи між будівлями. Коли ви будете пересуватися між будівлями, ви мусите залишатися на дошках. Якщо повз нас проходитиме карантинний патруль і помітить відбитки ніг на снігу, стане одразу зрозуміло, що поблизу переховуються люди. Я хочу, щоб Пильнувальники зустрілися зі мною біля Парку монументів по закінченню служби. Нам необхідно повправлятися у викладанні та прибиранні дощок. Щоб навчитися прибирати їх не довше як за дві хвилини. У нас усе вийде, але для цього необхідно буде докласти зусиль. Тож налаштовуйтесь, що доведеться провести надворі трохи часу, й одягайтеся відповідно.
Новину зустріли стогонами, та Гарпер здалося, що вони не до кінця щирі. Підлітки, які записалися в лави Пильнувальників, тішилися нагоді посновигати у холоді, вдаючи, що вони морпіхи на секретному завданні. Більшість з них готувалися до постапокаліптичних потайних місій відтоді, як достатньо подорослішали, щоб узяти до рук джойстик від «Ікс-бокс».
— Отець Сторі зазначив, що Норма Гілд собі ледь спину не надірвала, готуючи сьогоднішню вечерю. Це було нелегко, враховуючи, щó в неї в наявності. А це, своєю чергою, підводить до невтішної новини. Норма, Керол та я провели шість годин учора на кухні, перебираючи залишки наших запасів. Не стану забивати вам баки. Ми в глухому куті, й довелося ухвалити кілька тяжких рішень. Тож, починаючи з наступного понеділка, усі, віком від тринадцяти до шістдесяти, окрім немічних і вагітних, — Бен зиркнув на Гарпер і підморгнув, — тягтимуть з капелюха квиток, саме перед сніданком. Якщо на квитку буде намальовано X, нам доведеться просити вас пропустити прийом їжі. У середньому, щоночі, близько тридцяти людей пропускатимуть сніданок. Якщо так станеться і ви програєте голодні ігри... — він затнувся, всміхаючись, очікуючи на сміх. Коли його не почулося, обличчя Бена спохмурніло, і він похапцем провадив: — Можете пропустити жереб наступного разу. Мені шкода, та це звичайнісінька математика. Цей табір було облаштовано з розрахунком на достатню кількість сухої та консервованої їжі, щоб забезпечити кількасот дітлахів протягом декількох місяців. Від липня ми розмістили тут понад сотню людей, і щотижня нас більшає. Припаси вичерпуються, і найближчим часом цього не змінити.
Цього разу жартома не застогнав ніхто. Натомість Гарпер чула стурбований шепіт і бачила збентежені погляди людей. Еллі, яка сиділа за два столики від неї, розвернулася до Майкла, який сидів поряд, прикрила рукою рота і люто зашипіла йому на вухо.
— Тому, хто дістане програшний квиток, все одно буде запропоновано каву або чай, і на знак подяки... що ж, Нормі вдалося відшукати трохи цукру. Величеньку банку. У ній навіть мурах не виявилося. Тож, якщо не поталанить з квитком, вам дістанеться ложка цукру до напою, який ви вже собі оберете. Одна чайна ложка. Це не багато, але все-таки щось. Це найкраще, що ми можемо зробити на знак подяки, — голос Бена посуворішав, і він провадив: — Стосовно малих запасів та зниклих харчів: хтось цупить згущене молоко. «Спам» теж пропадає, а ми не можемо собі цього дозволити. Цьому треба покласти край. Це вам не жарти. Ви буквально оббираєте дітей. І якщо хтось учора взяв велику чашку Емілі Вотерман для чаю, буду вдячний, якщо повернете на місце біля її ліжка найближчим часом. Виправдовуватися потреби немає. Просто зробіть. Це дуже, дуже велика чашка, завбільшки з супову миску, з тисненими зірочками внизу. Це її щаслива чашка з зірками, вона в неї з дитинства й багато для неї значить. Оце й усе. Дякую вам.
Він зачекав, щоб упевнитися, чи ніхто не аплодуватиме, та ніхто не став, тож урешті Гарпер простягнула руку й підтримала його, поки він злазив. Набридливим він їй здаватися перестав. Кімнатою знову ширилися розмови, хоч і принишклі.
Він сидів і тицяв пластиковою виделкою в мазки підливки у своїй тарілці. Рене нахилилася вперед, щоб побачити його за Гарпер.