— На четвертий день наш хлопака Майк прослідкував за Гарольдом до покинутого літнього котеджу, за півмилі звідси, де був генератор та інтернет. Сидів малий за ноутом, однією рукою листи строчив, а другою вкидав до рота «Гарячу кишеньку» з пепероні. Гарольд не лише вернувся до своїх старих штучок, виказуючи наші таємниці тим самим людям, а ще й загріб собі повний харчу холодильник.
Дон передав естафету Еллі, навскоси поглянувши на неї. Вона кивнула і продовжила розповідь.
— Я була присутня, коли з’явився Майкл. Він прийшов до Будинку з Чорною Зіркою, де живе моя тітка з Дідунею. Це сталося невдовзі по тому, як померла мама, — говорила Еллі стишено, ані приховуючи власних почуттів, ані виставляючи їх напоказ. — У тітки залишилося дещо з материних речей, тож вона попросила, щоб я перебрала їх і подивилася, чи не схочемо ми з Ніком щось взяти собі. Нічого такого там не було, окрім цього, — рукою вона доторкнулася до золотого медальйона у формі книжки, що висів у неї на шиї. — Коли Майк прийшов і розповів, що бачив, ми облишили все і Дідуня відправив мене знайти містера Патчетта. Коли я нарешті повернулася з Беном, Тітка Керол сиділа в кріслі, затуливши обличчя руками. З неї сочилися цівки сірого диму; вона була дуже напруженою.
— Вона сказала, що нам слід витурити Гарольда з табору. Та містер Патчетт відповів, що то найгірше можливе рішення. Якщо видворити Гарольда й на нього натрапить карантинний патруль, то його неодмінно примусять усе про нас розповісти. Містер Патчетт бажав десь запроторити Гарольда, а Дідуня сказав, що вистачить узяти з нього обіцянку ніколи більше не покидати території табору й ні з ким ззовні не контактувати. Керол і містер Патчетт перезирнулися, наче промовляли одне до одного: «Хто з нас скаже йому, що такої старечої маячні зроду ще не чув?» Але річ у тім, що мій дідусь... його важко переконати, що люди не обов’язково чинитимуть правильно. Коли він поряд, важко навіть вимовити щось неприязне, недовірливе чи легкодухе. Боїшся, що він у тобі розчарується. Містер Патчетт здався. Він зміг лише переконати дідуся тримати Гарольда під пильним наглядом, оте і все.
Еллі, поклавши лікті на стіл, сперлася підборіддям на долоні. У цю мить вона ні на кого не дивилася, опустила погляд і нещасно втупилася поперед себе. Гарпер відчула, що розповідь добігає кінця. Завершення історії про Гарольда Кросса... так уже склалося, було й завершенням його життя.
Після тривалої паузи вона провадила:
— По тому, як містер Патчетт мав з Гарольдом бесіду стосовно його витівок, той зліг з болем в животі й залишався в лазареті. Містер Патчетт доклав зусиль, аби Гарольд не дав драла — поряд з ним завжди, денно й нічно, чергував хтось із Пильнувальників. Якщо вони стерегли його в палаті, то неодмінно — в залі очікувань. Це сталося в мою зміну, посеред дня, коли увесь табір спав. В якусь мить, під кінець моєї зміни, коли вже сутеніло, я захотіла в туалет, а дістатися туди можна було, лише пройшовши через палату. Я скрадалася навшпиньки, якомога обачніше, щоби не розбудити Гарольда. Він був в одній з відгороджених для сну секцій. Я бачила його, під простирадлами, крізь щілину між занавісками. Вже майже дісталася вбиральні, коли зачепила стегном підкладне судно й воно з гуркотом повалилося додолу. Гарольд навіть не перевернувся. Тут мене пройняли дрижаки і я миттю відтулила шторку, щоб поглянути на нього зблизька. Під простирадлами були самі подушки, — вона підвела очі й зустрілася з Гарпер болісним і присоромленим поглядом. — Розумієш... більшу частину полудня я проспала, тоді як мала вартувати в залі очікувань. Я переконала себе, що шкоди з цього не буде нікому. Міркувала, а що, як Гарольд спробує прокрастися, то я його почую. Мені здавалося, в мене надто чуйний сон, щоб йому це вдалося. Чуйний, аякже. Я, напевно, в легкій комі була. Може, Норма Гілд сипонула мені в чай трохи клофеліну й планувала скористатися моєю безпорадністю.
Куточок її губ на мить вигнувся у посмішці, але підборіддя тремтіло.
Дон поклав шорстку долоню Еллі на потилицю і ніжно, незграбно погладив.
— Ти ніколи не думала, шо якби прокинулась, коли він хотів шмигнути, він, мо’, гепнув би тебе? Він намірявся вийти в ті двері, так чи інакше.
— Повз Ніка Гарольд би не пробрався, — заперечила Еллі й сердито потерла очі тильним боком долоні.
— А хто говорить, шо він би став битись? Закликав би тебе до палати і вклепав би гайковим ключем. Ні, мем. Він мав намір полишити наше товариство, хоч верть, хоч круть. Дурістю було думати, шо можна тримати його в’язнем, не садячи під замок. За твого діда я б хоч з акулою влаштував кулачний бій, та він помилявся шодо Гарольда. А от Бен Патчетт мав рацію.