Керол закліпала, щоб змахнути сльози. Отець Сторі огорнув її ззаду, притискаючи до грудей. Зрештою, скидалося на те, що крадій поцупив медальйон у чотирьох людей: померла жінка була сестрою Керол та дочкою Тома Сторі, так само як матір’ю Еллі та Ніка.
Отець Сторі визирнув з-за плеча Керол до каплиці й посміхнувся.
— Що ж. Це було надзвичайно гарно, але сподіваюся, у звичку це не увійде. Мені до вподоби чути кожного з вас. Ми будемо переставляти лави для ранкового читання, і... О! Джоне! Я ледь не забув про тебе. Дякую, що завітав сьогодні. Можливо, ти хотів щось сказати нам усім?
Пожежник в глибині кімнати усміхнувся.
— Я знайшов двох людей, що потребують притулку. З вашого дозволу, я хотів би привести їх до табору. Я не можу ручатися за них, Отче — досі я не мав нагоди наблизитися достатньо, щоб поговорити з ними. Вони загнали себе в таку собі безвихідь. Можу їх звідти дістати й забезпечити прикриття для втечі, та мені знадобляться люди, щоб привести їх до табору.
Отець Сторі насупився.
— Звісна річ. Приводь усякого, хто потребує нашої помочі. Дивуюся, що ти навіть питаєш про таке. Є привід для особливого занепокоєння?
— Судячи з помаранчевих роб, у які вони зодягнуті, — вів далі Пожежник, — і на яких ззаду виведено «Окружний суд Брентфорда», спасіння вони потребують навіть більше, ніж пересічний вірянин вашої пастви, Отче.
6
Коли Отець Сторі запитав у Пожежника, хто йому потрібен, Гарпер аж ніяк не очікувала почути про себе, та саме вона була єдиною людиною, яку він назвав на ім’я.
— Двоє чи троє чоловіків і сестра Вілловз, якщо ваша ласка, Отче. Хтозна, в якому вони будуть стані. Щонайменше добу люди провели в тісному сховку, за температури, трохи вищої від морозу, тож страждатимуть від переохолодження. Тому, гадаю, варто буде мати під рукою медичну допомогу. Як щодо зібратися біля Парку монументів за двадцять хвилин? Я б волів рушати чимскоріш.
Служба скінчилася. Люди юрбилися у проході, повсюдно стояв гамір. Гарпер прокладала собі шлях крізь щільно притиснуті тіла й галас. Бен Патчетт казав щось — «Гарпер, ти ж вагітна, він геть з глузду з’їхав, якщо...» — та вона вдавала, що не чує. Наступної миті Гарпер уже була за величезними червоними дверима посеред сухого й лютого холоду, від якого пощипувало в очах.
Опинившись на самоті в лазареті, вона порозчиняла всі шафки, повигрібала звідти все, що могло стати у пригоді й поскидала в маленький нейлоновий наплічник. Кваплячись, Гарпер ліктем зачепила велику анатомічну модель людської голови. Та завалилася зі столу й розбилася об долівку.
Вона вилаялась, повернулася, щоб загребти ногою уламки — надто поспішала, щоб як слід підмести, — тоді завагалася.
Голова розпалася на кілька великих уламків. Половина обличчя дивилася на неї з виразом ідіотського подиву. Згорнутий у трубку і перев’язаний товстими гумками посеред уламків лежав стенографічний нотатник.
Гарпер дістала його з пощерблених шматків, стягнула гумки й поглянула на обкладинку.
ОСОБИСТИЙ ЗАПИСНИК ГАРОЛЬДА КРОССА
МЕДИЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ПЕРСОНАЛЬНІ ПРИМІТКИ
І ЧАСОМ ТРОХИ ПОЕЗІЇ
Вона поміркувала, що з ним робити, подумавши: «В таборі знайдеться не одна людина, якій стане цікаво, що Гарольд нотував за кілька тижнів до власної смерті». Зрештою, вирішила не вирішувати. Не було часу. Гарпер пожбурила його в шухлядку й пішла геть.
Капітан Америка чекав на сходах до лазарету.
— Я маю й інші маски, якщо тобі треба, — промовила Еллі, ведучи її прокладеними між будівлями розгойданими дошками. — Маю Халка, Оптимуса Прайма і Сару Пейлін.
— Так важливо приховувати наші справжні обличчя?
— Та не думаю. Але так почуваєшся ще більшою поганкою. Знаєш, наче ті хлопці, що грабують банки й усі до одного у клоунських масках? У мене здоровенний дівчачий стояк на стрьомні клоунські маски.
— Якщо тільки не маєш Мері Поппінс, то піду вже, як є. Але дякую, що спитала.
Еллі провела її повз язичницькі каменюки, що бовваніли посеред Парку монументів, до кам’яного вівтаря, де ідеально пасував би принесений у жертву Аслан. За ним стояв Отець Сторі, праворуч від нього — Пожежник, ліворуч були Майкл та Бен; ця картина навдивовижу нагадувала Гарпер «Тайну вечерю». Майкл навіть мав Юдину тягучу руду борідку, хоч злого умислу та страху був позбавлений.
— Еллі? — Отець Сторі підняв руку долонею назовні, наче благословляв. — Я обіцяв твоїй тітці, що ти в цьому участі не братимеш. Рушай до автобуса — сьогодні ти чатуватимеш браму.