— Я помінялася з Мінді Скіллінґ, — промовила Еллі. — Вона була не проти.
— І я певен, не буде проти, якщо поміняєшся назад.
Еллі кинула на Пожежника запитальний ворожий погляд.
— Я завжди ходжу. Відколи це мені не можна? Майк он йде. Він лише на рік старший від мене. Я заснувала Пильнувальників, а не він. Я була першою.
— Востаннє, як ти подалася на прогулянку з Джоном, твоя тітка Керол сиділа, вдивляючись у вікно та стискаючи один з твоїх светрів, і молилася, — відповів Отець Сторі. — Вона молилася не до Бога, Еллі. Вона молилася до твоєї матері, щоб та тебе вберегла. Не змушуй її знову переживати таку ніч. Змилуйся над нею. І наді мною теж.
Еллі й далі вперто дивилася на Пожежника.
— Ти підіграватимеш цьому гівноцирку?
— Ти його чула, — відказав Пожежник. — Біжи, Еллі, і не витріщайся на мене цим своїм вбивчим поглядом шістнадцятилітньої. Сама підеш чи тебе мотузком відтягти?
Ще якусь мить вона пильно дивилася на нього — розглядаючи, наче вишукуючи найкращий спосіб розквитатися. Тоді глянула на Майкла, розтулила рота, наче збиралася і його благати. Втім, Майк розвернувся у півоберта, чухаючи спину своїм палісандровим кийком, вдаючи, ніби не бачить, як вона на нього дивиться.
— Іди нахер, — сказала Еллі. Її голос тремтів від люті. — Йдіть ви всі нахер.
Наступної ж миті вона чкурнула до дерев. Колись і Гарпер була здатна так рухатися; вона досить жваво пригадувала, як це — коли тобі шістнадцять.
Отець Сторі всміхнувся, усмішкою, страшенно схожою на гримасу.
— У притаманній їй солодкомовній, лагідній манері дівчинці таки вдається чітко висловити думку, правда ж? Я б додав, що, порівняно з матір’ю, Еллі Сторі має просто взірцеву витримку.
— Пилять, — промовив Бен Патчетт. — Я забув взяти ліхтарика.
— Не турбуйся, Бене, — заспокоїв його Пожежник, стягуючи рукавицю. — Я прихопив світло.
Його рука зі слабким посвистом спалахнула у згустку блакитного полум’я, осяявши коло діаметром у десять футів. Валуни відкидали потворні тіні, що спускалися до половини пагорба.
Коли Гарпер ставала поряд з Беном Патчеттом, той важко глитнув слину.
— Ніколи до цього не звикну, — промовив він.
7
Вони йшли слідом за Пожежником від церкви до соснового бору, де вже не було жодних дощок. Сніг там був крихким, мерзлим і дзеркальним на поверхні, тож більшу частину шляху пагорбом донизу вони подолали, не лишаючи жодних слідів.
Донизу? Здавалося, що прямують вони до води. Гарпер здивувалася, бо очікувала, що вони всі завантажаться в авто.
Нога жінки провалилася крізь блискучу шапку снігу, і вона поточилася на Бена. Він допоміг їй випростатися, а тоді обхопив руками попід пахви.
— Дай-но я допоможу, — сказав він. А тоді кинув з-під каптура погляд на Пожежника і пробурмотів: — Яке божевілля, брати тебе з собою.
Важкий і неприємний на дотик предмет у його кишені притисся до її руки, від чого Гарпер насупилася. Вона засунула пальці до кишені його пальта й відчула револьвер: витесане з горіхового дерева руків’я, холодний сталевий курок.
Крутнувшись, вона вивільнила руку.
Він глянув на неї, злегка всміхаючись.
— Ти мала б запитати, чи то пістолет, чи то я такий радий тебе бачити.
— Нащо він тобі здався?
— Справді треба питати?
— Вибач, — промовила вона. — Мені здавалося, ми йдемо допомагати людям, а не стріляти в них.
— Ти йдеш допомагати людям. Я зголосився на цю мандрівку щоб переконатися, що моя улюблена медсестра повернеться до табору цілою та неушкодженою. Нам нічого не відомо про цих двох чоловіків. Не відомо, за що їх запроторили. Може, Джонові Руквуду й нормально ризикувати життям заради кількох злочинців, але не мені, — він, зашарівшись, відвів погляд. — Ти б уже мала знати, як я турбуюся про тебе, Гарп. Якби щось сталося... уххх.
Гарпер поклала долоню на його руку і стиснула. Вона сподівалася, що він розцінить той потиск як «Дякую тобі за турботу», а не «О Боже, я вся палаю, нам треба якось перепихнутися». З досвіду вона знала, що важко виявити до чоловіка прихильність і доброту, не справивши враження, що хочеш із ним переспати.
Він усміхнувся.
— Окрім того, відомчий регламент вимагає, аби офіцер, який конвоює ув’язненого, постійно залишався озброєним. Поліцейського жетона можна позбутися, а от з умонастроєм дещо важче. Та й не те, щоб я справді позбувся жетона.