Істота — страховисько з комашиною пикою — вискочила з диму. Її гладенькі блискучі очі сяяли у пливкому тумані. Вона мала опуклого, гротескного рота. З іншого боку була схожою на чоловіка, одягнутого в пожежну куртку й чоботи по коліно. Істота ткнула чорним чоботом Пожежнику між лопаток й пхнула, потуривши Джона лицем об землю.
— Гандон, — промовило страховисько: пожежник — справжній пожежник — у протигазі. — Клятий гандон, ось ти й попався, — провадивав Протигазник.
Джон почав зводитися на долоні й коліна. Протигазник відвів один чобіт і щосили вгатив йому поміж ребра, збивши чоловіка на землю.
— Нахер тебе, гандон малий, — промовив Протигазник. — Сраний ти гандон... хлопці! Хлопці, я його піймав! Піймав сраного гандона!
Він знову копнув Пожежника, цього разу в бік, розвернувши його впівоберта.
Гарпер чітко розуміла, що за якусь мить Джона обступлять звідусіль — заб’ють на смерть Протигазник та його друзяки.
Вона схилилася й схопила його халіган...
...і тієї ж миті закричала від болю й здивування, не втримавши його. Жінка шоковано опустила погляд на руку. На почервонілій долоні вже бубнявіли пухирі. Халіган був розпеченим, ледь не таким же гарячим, як шпичак для таврування.
Її скрик привернув увагу Протигазника. Він витріщився тупим, страшним поглядом і тицьнув у неї рукою.
— Ти! Ану, нахер, на грьобану землю! Цицьками донизу, руки за грьобану голову! Бігом, бігом кажу, бо нахрін...
Джон з розлюченим ревом підскочив, обхопив руками Протигазника за пояс і спробував повалити того додолу. Однак усе, на що він спромігся, — це відтягнути чоловіка на кілька кроків назад, поки Протигазник, на шість дюймів вищий та сотню фунтів важчий за Джона Руквуда, не шарпнув його в інший бік.
Вони зчепилися, соваючись колами. Протигазник обома руками ухопив Джона за праве плече й щосили смикнув. Суглоб нудотно, чавкотливо затріщав. Джон припав на одну ногу і Протигазник зарядив коліном йому в підборіддя, відкинувши голову назад. Джон завалився на спину. Протигазник ступив крок уперед і став чоботом англійцю на груди, почавши давити. Кістки затріщали.
Скинувши пальто, Гарпер огорнула ним попечену праву руку і знову схопилася за халіган. Навіть крізь тканину вона відчувала жар, запах плавленого нейлону.
Гарпер підняла халіган. Протигазник обернувся, забрав ногу з грудей Джона і рушив до неї, широко розвівши руки. Вона змахнула халіганом і залізяка з металевим «цванг» поцілила йому в шолом. Протигазник зробив ще крок, склався навпіл і повалився головою вперед на землю. Його шолом відлетів убік, розтинаючи імлу, мов фрісбі. Потім з гуркотом упав на асфальт; на одному боці зморщилася карикатурна вм’ятина.
Від її вигляду жінці стало зле. Гарпер відчувала, як жовч піднімається у грудях, підступаючи до горла. Та вм’ятина здавалась їй навіть гіршою від розчавленої голови.
Вона не знала, чому зважилася на це. Їй хотілося відстрашити його халіганом, а не розкроїти череп. З відразою вона жбурнула халіган геть. Той упав у велику брудну калюжу на асфальті й засичав.
Знову крики. Вона побачила, як ще один пожежник промчав крізь пливку білу хмару диму й щез ліворуч від неї. Він промайнув, не побачивши їх.
Пожежник — її Пожежник — узяв її за лікоть. Інша його рука, права, звисала під дивним кутом; він стояв напівзігнутий, скривившись, немов бігун, що намагається перевести подих.
— З тобою все гаразд? — запитав він.
Вона витріщилася на нього, наче він заговорив якоюсь іноземною мовою.
— Джоне! Я... Я вдарила його халіганом.
— Ох, таки вдарила! Так бемкнуло, наче хтось у сталевий барабан вгатив, — він із захватом усміхнувся.
Хтось прокричав, здавалося, за кілька футів від них. Він озирнувся через плече, а коли знову поглянув на неї, усмішка майже зникла. Пожежник стиснув її плече.
— Ходімо, — провадив він. — Нам треба рушати. Допоможи забрати його куртку.
Коли він побачив, що вона не має жодного наміру наближатися до мерця, то відпустив її й побрів у дим. Не без труднощів схилився — крізь шок вона побачила, як напружується від болю його обличчя, — і узяв прим’ятий шолом. Коли чоловік знову глянув на Гарпер, та й досі стояла непорушно.
— Його куртка, Вілловз! — гукнув він до неї. — Та хутчіш уже.
Гарпер струснула головою. Вона не могла. Не могла навіть поглянути на нього. Вбила людину, розчавивши їй мозок, і все, на що їй тепер ставало сил, — не розплакатися, не впасти навколішки.
— Не зважай, — промовив він, і вперше, здавалося, був роздратований, злий на неї. Він зняв свою куртку — довелося докласти чималих зусиль, щоб обережно стягнути її з обвислої правої руки, — і, коли підійшов до неї, повісив куртку їй на плечі. Під низом у нього була чорна сорочка з якогось еластичного матеріалу та яскраво-жовті підтяжки.
Далі Пожежник спробував надягнути зім’ятий шолом їй на голову, та вона здригнулася, відступивши. Він простежив за її поглядом до тіла, що валялося на землі, і, здавалося, нарешті зрозумів.
— Ой, та заради бога, — мовив він. — Ти його не вбила. Слухай...
Він посунув чобіт Протигазнику до вуха й злегка штурхнув. Протигазник видав тихий, нещасний зойк.
— На ньому немає ані крові, ані мозку, тож надягай і допоможи мені, — сказав Пожежник, і цього разу Гарпер дозволила йому надіти шолом собі на голову. Він відступив від неї, окинув оком і знову усміхнувся. — Що ж! Оце ти в нас ідеальна маленька пожежниця!
А тоді його ноги підкосилися.