Опанувавши себе, він спробував ще раз — підтягнувся до старого чорного шкіряного сидіння. На металевій дужці, прикріпленій збоку від вітрового скла, висів мідний дзвін. Справжнісінький дзвін з важким залізним ударником усередині.
Вона обійшла вантажівку і залізла до нього, сівши поруч. Позаду сидінь було встановлено кілька іржавих сталевих кронштейнів; халіган ідеально туди вписувався.
Двигун, завівшись, видав серію приємних клекотливих звуків, від яких Гарпер на думці зринув, замість вантажівки, шурхіт одягу в сушарці.
— Сестро Вілловз, будь любонькою і смикни важіль уперед та вправо.
Він тримав праву руку скоцюрбленою на колінах, взявшись лівою за кермо. Їй не подобалося, як викривилося його праве зап’ястя.
— Краще дай мені оглянути твою руку, — запропонувала вона.
— Може, якось на дозвіллі, — відповів він. — Важіль.
Вона перевела важіль у задній хід, поки Пожежник працював над зчепленням.
Джон рушив, вантажівка виїхала на дорогу з-під тіні великого дуба, тоді він попросив її увімкнути першу передачу. Коли вони проїхали повз поліцейський відділок і парковку, він потягнувся крізь вікно і закалатав у дзвін: «дзень-дзень». У пам’яті зринули старі кліпи про трамваї Сан-Франциско.
Коли вони їхали, їх бачило, певно, людей з п’ятдесят, проте ніхто не став на них зважати. Один поліцейський навіть припідняв до них кашкета. Гарпер знову виглядала Джейкоба, та його більше не було біля «фрейтлайнера», а в метушливій юрбі розгледіти чоловіка не вдалося.
— У тебе власна пожежна вантажівка, — прокоментувала вона.
— У світі, де палає кожен закуток, це напрочуд непоказний транспорт. А ще ти собі навіть уявити не можеш, як часто стає у пригоді шістдесятифутова драбина.
— Можу. Ніколи не знаєш, чи доведеться допомагати дитині тікати з третього поверху лікарні.
Він кивнув.
— Чи замінити ви-и-исоко підвішену лампочку. Потягни важіль ще раз. На другу... о, чудово.
У раптовому пориві швидкості вони лишили позаду багаття, дим, сморід спалених людей та собак.
Надворі була суха морозна ніч. У вантажівці, що їхала зі швидкістю тридцять миль на годину, панувала справжня Арктика.
Він увімкнув двірники, які розмазали смужки попелу по усьому вітровому склу.
— Йой, — промовив він. — Ти тільки-но подивися. Ми більшу частину Род-Айленду можемо заразити хіба з тим, що в нас на лобовому склі є.
Вона мчали крізь ніч.
— Попіл, — сказала вона. — Річ у попелі. Ось чому я не заразила Джейкоба. Хвороба передається не через дотик. Має бути контакт з попелом.
— Це навдивовижу поширений спосіб розмноження грибків. Третю передачу, будь ласка. Дякую. Фермери в Південній Америці палять заражений врожай, а повітряний потік відносить спори грибка у попелі за півсвіту, аж до Нової Зеландії. Draco incendia trychophyton нічим не відрізняється. Спору ти вдихаєш разом з попелом, який захищає її й готує до розмноження. Незабаром вона вже колонізує нерухомість, прямо у тебе в легенях. Можеш нас перемкнути на четверту... так, чудуво, — він втомлено всміхнувся й додав: — Знаєш, я був поруч, коли ти заразилася. Того дня, коли згорів шпиталь. Бачив, як усі ви вдихали попіл, але прибув запізно, аби усіх попередити.
Вони наїхали на вибоїну — автомобіль, здавалося, не мав жодних амортизаторів, тож вони відчули кожен жолоб, тріщину, заглибину і ямку, — і Джон застогнав.
— Ще не пізно попередити решту світу.
— Тобто? Ти гадаєш, я перший зрозумів, що спора поширюється з попелом, чи що? Я лише смиренний міколог коледжу штату. Тобто був ним. Певен, що процес уже добре вивчили в тих місцях, де драконяча луска є першочерговим інтересом. Де б то не було.
— Ні. Якби вони розуміли, яким шляхом це передається, то попереджали б людей.
— Можливо, так і роблять... у тих закутках країни, які не поринули у хаос та відійшли мерцям. От тільки розумієш — ми з навітряного боку. Звідусіль. Північноамериканська струменева течія змітає все в наш бік. Ті, хто ще не підхопив спору, підхоплять завтра. Чи за рік. Гадаю, вона може чекати хазяїна в попелі напрочуд довго. Тисячі років. Може, мільйони.
Пожежна вантажівка з’їхала на ліве узбіччя дороги. Край капота підрізав поштову скриньку, відправивши її в політ. Гарпер вхопилася за кермо й допомогла Джону вивести вантажівку назад, на щербату середину дороги.