— Усе кепсько? — запитав він.
— Нічого серйозного, — відказала Гарпер. Доведеться вправити її, і що скоріше, то краще. Вона схрестила пальці в нього на зап’ясті. Піт росою вкривав бліде, майже безбарвне лице чоловіка.
— Скажи, ти ж не збираєшся зробити щось паскудне, правда?
Вона винувато всміхнулася й притисла. Кісточка порснула на місце, поміж інших кісток, з тихим вологим поклацом. Він різко здригнувся й заплющив очі.
Гарпер подивилася на його правий бік, вкритий строкатим візерунком синців. Провела пальцями по ребрах. Тут перелом. Там перелом. Ще один. Четвертий.
— Гарпер, — м’яко видихнув він. — Здається, я зараз відключуся.
— Нічого страшного.
Але цього не сталося. Поки що ні. Він згорбився на краю матраца, безпорадно тремтячи та притискаючи пошматовану руку до пошкодженого правого боку.
Гарпер хотіла зробити перев’яз для руки. Вона звелася на ноги й почала розгрібати безладне нагромадження поряд з його ліжком. Там знайшла коробку з брудними фризбі, тенісними м’ячиками, молотками та дужками для крокету. Усе, що тільки треба для тихого пообіднього дуркування надворі. За коробкою був захований довгий табірний лук, який бачив кращі часи, і — ось воно. Ганчір’яний сагайдак з кількома жалюгідними на вигляд стрілами без оперення, встромленими в нього. Гарпер з гуркотом висипала їх на долівку. Ще якась хвилина пошуків — і знайшлася пара садових ножиць.
Вона розрізала сагайдак з одного кінця до іншого, зробивши з ганчірки жолоб. Потім послабила ремінь, який мав утримувати сагайдак у лучника на спині. А коли повернулася до ліжка, Джон лежав лівим боком на матраці. Він і досі тремтів, але тепер короткими, слабкими поштовхами. Повіки в нього опустилися.
Вона помістила його праву руку в саморобний, «краще-аніж-ніякий» перев’яз, обережно пораючись над пацієнтом, щоб зайвий раз не зачепити його зап’ястя чи лікоть. Окрім кількох коротких хрипких вдихів, він переніс процедуру, не зронивши ані звуку. Коли руку було зафіксовано, вона підняла йому ноги й закинула на матрац, по тому вкривши його ковдрою.
Їй здавалося, що він провалився у сон, поки вона вкладала його, але він прошепотів:
— Тепер заслінку, будь ласка. Для економії тепла. Це не дасть полум’ю занадто швидко згаснути.
— Гаразд, Джоне, — прошепотіла Гарпер, змахнувши пасмо каштанового волосся з його спітнілої скроні.
Жінка рушила до печі, але завагалася перед тим, як зачинити заслінку. Її погляд привернули чудернацькі барвисті відтінки полум’я всередині: вона бачила нефритові й рожеві спалахи. Гарпер майже півхвилини дивилася, поринувши у стан трансу, і вже збиралася зачинити заслінку... коли побачила її.
На якусь мить у вогні зринуло обличчя: жіноче, з широко посадженими зляканими круглими очима, лице з плавними рисами класичних скульптур. Обличчя це нагадувало Еллі, тільки було воно дещо повнішим, старшим і сумнішим. Вуста розтулилися, ніби жінка збиралася щось сказати. То була не галюцинація, не плід уяви, не витвір спалахів полум’я. Обличчя у вогні дивилося на неї довгих п’ять секунд.
Гарпер намагалася закричати, та їй перехопило дух. Коли вона нарешті спромоглася вдихнути повітря, жінка, котра з’явилася у вогні, вже щезла.
13
Гарпер відступила, спостерігаючи за полум’ям в очікуванні подальших чудес. Думки про те, що вартувало би зачинити заслінку, геть повтікали з голови. Вона озирнулася на Джона, хотіла запитати, що це таке щойно побачила — запитати, що це за чортівня в тій печі, — і побачила, що він спить. Його дихання зійшло до кволого напруженого свисту.
Власне виснаження хвилею накотилося на неї. Втома відгукувалася тупим гірким болем у кожному суглобі. Гарпер опустилася в м’яке крісло з заяложеними лляними подушками, з якого зручно було спостерігати за вогнем, приглядати, раптом полум’я знову щось утне.
Язики полум’я хвилювали й струменіли, чаруючи своє стародавнє гіпнотичне закляття, висмоктуючи з її голови волю та думки. Від приску в печі овівало жаром, який лагідно вкривав її, немов стара затишна ковдра.
Либонь, на якийсь час вона заплющила очі.
Гарпер схопилася від крику — коротеньке схлипування, повне болю й жаху. Вона була не певна, скільки часу минуло — хвилина або година; навіть не могла сказати, чи був той крик справжнім, чи лише витвором її уяви. Вона уважно дослухалася, але більше нічого не почула.