Йому захотілося лишити їй записку. Поспіхом написав на аркушику кілька рядків: «Любо Ноло, мені довелося поїхати. Я тобі напишу. Кохаю тебе навіки», — потім запхнув його під двері й одразу ж витягнув, остерігаючись, що папірець знайде хтось сторонній. Ніяких записок, так надійніше. Замкнув двері на ключ, сів у авто і натиснув на газ. Він мчав на повній швидкості. Прощавай, Гусяча бухто, прощавай, Нью-Гемпшире, прощавай, Ноло.
Це був кінець. Назавжди.
17. Спроба втекти
— Ви повинні готуватися до ваших текстів, як до боксерського двобою, Маркусе: декілька днів треба тренуватися відсотків на сімдесят від максимуму, щоб у вас зануртувала і заяріла лють, яку вихлюпнете лише увечері, під час бою.
— Що це означає?
— Як вам спадає щось на думку, не варто тієї ж миті перетворювати це на одне з ваших нечитабельних оповідань і друкувати на першій сторінці часопису, який ви сам і очолюєте, а зберігати глибоко в собі, щоб воно визріло. Ви повинні не давати йому виходу, дозволити розростатись усередині вас, аж поки відчуєте, що настала пора. Це у нас буде номер… Якого номера ми вже сягнули?
— Вісімнадцятого.
— Ні, сімнадцятого.
— Нащо питаєте, як знаєте й самі?
— Щоб перевірити, стежите ви чи ні.
— Ага, сімнадцятий, Гаррі… Перетворювати ідеї…
— …на осяяння.
У вівторок, 1 липня 2008 року, в залі для побачень в’язниці штату Нью-Гемпшир я, затамувавши подих, слухав розповідь Гаррі про те, як увечері 3 серпня 1975 року, коли він уже ладен був покинути Аврору й стрімголов вискочити на шосе номер один, якесь зустрічне авто раптом розвернулося й почало його переслідувати.
Неділя, 3 серпня 1975 року, вечір
Спершу він подумав було, що то поліція, та авто не мало ні мигалки, ні сирени. Воно гналося за ним майже впритул і хтозна чому сигналило. Він раптом злякався, що його пограбують, спробував додати швидкості, але переслідувач зумів його випередити і притиснути до узбіччя, ставши поперек дороги. Гаррі вискочив на шосе, готовий до бійки, аж із авто вийшов чоловік і він упізнав Лютера Калеба, Стернового водія.
— Ви геть здуріли! — заволав Гаррі.
— Перепрошую, пане Квеберте. Я не хтів ваш налякати. Це пан Штерн, він неодмінно хоше ваш башити. Я ваш вше кілька днів шукаю.
— І що треба від мене панові Стерну?
Гаррі весь трусився, від викиду адреналіну серце аж із грудей вискакувало.
— Не щнаю, пане Квеберте, — відповів Лютер. — Він шкажав, що це дуже вашливо. Він шекає ваш удома.
Гаррі неохоче послухався Лютерових наполягань і погодився їхати за ним до Конкорда. Западала ніч. Вони дісталися до величезного Стернового маєтку, і Калеб мовчки провів Гаррі в дім, на простору терасу. Елайджа Стерн у легенькому халаті сидів за столом і пив лимонад. Угледівши Гаррі, відразу ж підвівся і рушив йому назустріч з очевидним полегшенням на обличчі.
— Нехай йому всячина, любий Гаррі, я вже гадав, що вас ніколи не знайдуть! Дякую, що прийшли сюди о такій пізній порі. Я вам телефонував, навіть лист написав. Щодня посилав до вас Лютера. І хоч би що! Куди ви поділися?
— Мене не було в місті. А що сталося?
— Я все знаю! Все! І ви хотіли приховати від мене правду?
Гаррі похолов: Стерн знав про Нолу.
— Про що ви? — пробурмотів він, щоб затягнути час.
— Про Гусячу бухту, про дім, нехай йому чорт! Чому ви мені не сказали, що мало не повернули дім через гроші? Мені сповістили про це з бостонської агенції. Сказали, що ви з ними домовилися завтра привезти ключі, — ось чому все так терміново! Мені необхідно було з вами побалакати! Страшенно шкода, що ви зібралися їхати! Мені не потрібні гроші за оренду, я хочу підтримати ваші письменницькі плани. Хочу, щоб ви залишалися в Гусячій бухті, скільки потрібно буде, щоб закінчити роман, як ви на це дивитеся? Ви казали, що та місцина вас надихає, то нащо звідтіля їхати? З агенцією я вже все владнав. Я дуже ціную мистецтво і культуру; якщо вам добре в цьому домі, поживіть там іще декілька місяців! Я пишатимуся, що допоміг у створенні великого роману. Не відмовляйтеся, серед моїх знайомих небагато письменників… Я справді вважаю своїм обов’язком вам допомогти.