«Бостон Ґлоуб»:
«Скандальне життя юної Ноли Келлерґан»
Маркус Ґольдман подає факти, досі невідомі для преси.
Як з’ясувалося, Нола Келлерґан була сексуальною іграшкою Е. С., могутнього ділка з Конкорда, який посилав по неї свого поплічника, наче по свіже м’ясо. Напівжінка-напівдитина, вона була об’єктом пристрасних марень багатьох аврорівських чоловіків і стала здобиччю начальника поліції, який змушував її до орального сексу. Той-таки начальник поліції згодом розслідував її зникнення.
Я втратив контроль над книжкою, ще навіть не написавши її.
Зранку в четвер, 10 червня, преса зарясніла закличними заголовками — всі газети вмістили на перших шпальтах уривки моїх записів, не закінчуючи фраз і видираючи їх із контексту. Мої гіпотези перетворилися на мерзенні висновки, припущення — на доконані факти, а міркування — на огидні оціночні судження. Мою працю подерли на клапті, ідеї розчухрали, а думки зґвалтували. Ґольдмана, письменника, який насилу починав оговтуватися після невдач і заледве знову повертався до книжок, було знищено.
Аврора прокидалася, і хвилювання охоплювало містечко: приголомшені мешканці читали і перечитували газетні статті. Телефон удома не замовкав, невдоволені дзвонили в двері, вимагаючи пояснень. У мене був вибір: або сміливо вийти на люди, або заховатися в хаті. Я вирішив таки вийти. Рівно о десятій ранку, хильнувши два подвійних віскі, подався до «Кларксу».
Відчинивши скляні двері генделика, відчув, як погляди відвідувачів уп’ялися в мене мов ножі. Серце моє закалатало, я сів за столиком номер сімнадцять, і до мене підскочила розлючена Дженні, яка сказала, що такого покидька, як я, ще зроду не бачила. Я подумав уже було, що вона зацідить мені кавником по мордяці.
— Ти що, — репетувала вона, — приперся сюди грошви зрубати на нашому горі? Паскудство всіляке про нас писати?
В очах у неї блищали сльози. Я спробував заспокоїти її.
— Дженні, ти ж знаєш, що це неправда. Ці уривки не призначалися для друку.
— Але ж це ти написав ту хріновину?
— Ці фрази видерто з контексту, тому вони такі мерзенні…
— Але ж ті слова написав ти?
— Так. Але…
— Ніяких «але», Маркусе!
— Я нікого не хотів образити, запевняю тебе…
— Не хотів образити? Ось я прочитаю твоє творіння! — вона розгорнула газету. — Поглянь, що тут: «Дженні, працівниця у шинку „Кларкс“, одразу ж закохалася в Гаррі…». Це ти про мене таке написав? Прислужниця, брудна шмата, що аж тече, вгледівши Гаррі?
— Ти ж знаєш, що це неправда…
— Але ж, бляха, тут так написано! У всіх газетах цієї клятої країни таке понаписувано! І всі це прочитають! Мої друзі, моя родина, мій чоловік!
Дженні репетувала, мов навіжена. Відвідувачі мовчки спостерігали ту сцену. Задля загального спокою я вирішив забратися звідти і подався до бібліотеки, сподіваючись знайти в особі Ерні Пінкаса спільника, який зуміє збагнути катастрофічні наслідки перебреханих уривків. Але і він не хотів мене бачити.
— Ох, та це ж великий Ґольдман! — вигукнув Пінкас. — Шукаєш, якої ще гидоти понаписувати про це містечко?
— Ерні, я сам шокований.
— Шокований? Не клей дурня. Про твою книжку всі говорять. Газети, інтернет, телебачення — лише про тебе й мова! Ти маєш бути щасливий. Принаймні сподіваюся, з тієї інформації, що для тебе накопав я, ти все зумів витиснути! Маркус Ґольдман, всемогутній бог Аврори, заявляється сюди і каже: «Мені треба взнати це, мені треба довідатися те». І навіть не подякує, буцім так і треба, буцім я на побігеньках у великого письменника Маркуса Ґольдмана. Знаєш, що я робив оцими вихідними? Мені сімдесят п’ять років, а я, щоб якось прожити, через неділю працюю в супермаркеті в Монберрі! Збираю візки на паркувальному майданчику й везу їх до входу в крамницю. Так, я нічим не уславивсь, я не зірка, як оце ти, але я маю право на дрібку поваги чи ні?
— Мені дуже шкода.
— Шкода? Та нічого тобі не шкода! Ти не знав, бо тобі це нецікаво, Марку. Тобі ніхто в Аврорі не цікавий. Усе, що тобі треба, це слава. Але вона даром не обходиться.
— Мені справді дуже шкода, Ерні. Ходімо пообідаємо разом, якщо хочеш.
— Не хочу я обідати! Хочу, щоб ти дав мені спокій! Мені треба ось книжки розставляти на полиці. Книжки — це важливо. А ти нуль.